Із «Д», ваша велебність, із «Д». Синове ім'я пишеться і вимовляється по-англійському... Ось так: Джек... його хрещений був англійцем, заступником начальника штабу армії в Індії... Лорд Пімбок... Може, чули? Дуже шанована людина і з вельми високого роду! О, ви знаєте, пане абат, із вельми високого... А як він вальсував!.. Та кілька років тому його скосила в Сінгапурі жахлива смерть під час бучного полювання на тигрів, яке на лордову честь улаштував один із друзів, якийсь раджа... Кажуть, вони справжні монархи, оті індійські раджі... А той, що я про нього згадувала, найбільше славиться у їхніх краях... Як же – його звати? Зачекайте... О господи! І крутиться на язиці... Рана... Рама...
– Вибачте, пані, – м'яко урвав її ректор, мимоволі всміхнувшись через ту зливу слів і безнастанне перескакування відвідувачки з одного на друге. – Ми написали «Джек», а далі?
Спершись ліктем на стіл, за яким він щойно писав, ледь нахиливши голову набік, поважний священик краєчком ока хитрувато й проникливо, як досвідчений пастор душ, дивився на молоду жінку, що сиділа навпроти нього, а поруч неї стояв її Джек (не Жак, а Джек!).
То була елегантна особа, одягнена вишукано, модно і відповідно до сезону – а було те в грудні 1858 року, – пухнасті хутра, дороге чорне вбрання, стримана оригінальність капелюшка – все свідчило про її безтурботну розкіш, про те, що вона має виїзд і з м'яких килимів переходить до подушок карети, майже не ступаючи на вуличний брук.
Комментарии к книге «Джек», Альфонс Доде
Всего 0 комментариев