«Пістрява стрічка»

Переглядаючи свої записи про пригоди Шерлока Холмса, - а таких протягом останніх восьми років у мене зібралося більш як сімдесят, - я знаходжу в них чимало трагічних випадків, часом забавних і вигадливих, але жодного банального: працюючи з любові до свого мистецтва, а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування звичайних, буденних справ, його завжди притягувало до чогось надзвичайного або навіть фантастичного.

Особливо вигадливою здається мені справа добре відомої в Сурреї родини Ройлоттів із Сток-Морона. Ми з Холмсом, обидва неодружені, жили тоді разом на Бейкер-стріт. Можливо, я опублікував би свої записи й раніше, але я поклявся тримати цю справу в таємниці і звільнився від свого слова лише місяць тому, коли передчасно померла жінка, якій я його дав. Мабуть, незайвим буде розповісти про цю історію ще й тому, що чутки приписують смерть лікаря Грімебі Ройлотта ще жахливішим обставинам, ніж вони були в дійсності.

Прокинувшись одного квітневого ранку 1883 року, я побачив, що Шерлок Холмс стоїть біля мого ліжка. Одягнений він був не по-домашньому. Звичайно він уставав з ліжка пізно, але зараз годинник на каміні показував лише чверть на восьму. Я глянув на нього з подивом і навіть з деяким докором, адже сам я був вірний своїм звичкам.

- Як не жаль, Вотсоне, але мушу вас розбудити, - сказав він. Певно, такий уже сьогодні день. Спочатку розбудили місіс Хадсон, вона мене, ну, а я - вас.

- І що ж там таке? Чи не пожежа, бува?

- Ні, клієнтка. Приїхала якась дівчина, вона страшенно схвильована і неодмінно хоче побачитися зі мною. Вона чекає в приймальні. А коли молода дама відважується у таку ранню годину подорожувати вулицями столиці і піднімати з ліжка незнайомих людей, то, гадаю, вона хоче повідомити щось дуже важливе. Справа може бути цікавою, і вам, звичайно, захочеться почути про все з перших уст. От я і вирішив надати вам цю можливість.

- Буду щасливий почути таку історію.

Я не знав більшої втіхи, як спостерігати за Холмсом під час його професійних занять, милуючись його стрімкою думкою. Іноді здавалося, що він розв'язує пропоновані йому загадки не розумом, а якимсь натхненним чуттям, хоч насправді всі його висновки ґрунтувалися на точній і строгій логіці.

Я швидко одягнувся, і за кілька хвилин ми вже спускалися у вітальню. Помітивши нас, дама, уся в чорному, з густою вуаллю на обличчі, підвелася.