«Наталка Полтавка»

Іван Петрович Котляревський. Наталка Полтавка

Опера малороссийская в 2-х действиях

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:

В о з н ы й  Т е г е р в а к о в с к и й.

Г о р п и н а  Т е р п и л и х а - вдова старуха.

Н а т а л к а - дочь ее.

П е т р о - любовник Наталки.

М и к о л а - дальний родственник Терпилихи.

М а к о г о н е н к о - выборный села.

Действие І

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. (2)Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.(2)Єсть же люди, що і моїй завидують долі,Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? (2)Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. (2)Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. (2)Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2)До кого я пригорнуся, і хто приголубить?Коли тепер того нема, який мене любить. (2)

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене - і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

Явление 2

Наталка и Возный

В о з н ы й. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Н а т а л к а (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н ы й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим ім'ярек.

Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н ы й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2