«Останнi орли»

Минуло сто рокiв вiдтодi, як Богдан Хмель приєднав разом з iншими землями й Київ до Росiйської держави. Не одна буря й напасть прокотилися над сивою головою матерi городiв руських за це столiття: не раз її грабували, палили, руйнували i поляки, i татари в шаленiй боротьбi за цей ласий шматок; довго боролася й Москва з сусiдами, щоб удержати в своїх руках цю дорогу святиню, й змушена була навiть поступитися Польщi Правобережною Україною, вiддати до рук мучителям своїх кревних єдиновiрцiв, аби тiльки викупити Київ навiки. Тепер уже йому не було чого потерпати за своє iснування, — захищений од зовнiшнiх ворогiв, пiд опiкою росiйських царiв, вiн почав швидко розквiтати й розвиватися; з пожарищ i руїн знов зводились великi київськi святинi — Лавра, яка згорiла майже дощенту у двадцятi роки вiсiмнадцятого столiття, вiдродилася знову з попелу, завдяки щедрим пожертвам монархiв i монархинь, починаючи з Петра I, а особливо завдяки щедротам Єлизавети Петрiвни. Малоросiйськi гетьмани, запорожцi, а також магнати великої й малої Росiї, та й увесь православний люд, приносили щедрою рукою благостиню на побудову й прикрашення храмiв у Пе-черську. Споруджено було мурований славетний храм Успiння пресвятої богородицi, велику соборну церкву, що iснує й нинi; її заснували ще 1073 року преподобнi Антонiй i Феодосiй Печорськi, а потiм вона була вщент зруйнована татарами в 1240 роцi; i аж пiсля двохсотлiтнього запустiння її вiдбудував князь Симеон Олелькович; i нинi, пiсля численних розорень мечем i вогнем, вознеслася вона з 1729 року сiмома позолоченими банями до неба, прикрасилась чудовим живописом, возсiяла внутрiшньою лi-потою. Незабаром, по закiнченнi храму, споруджена була 1745 року, на подив усьому свiтовi, й велика дзвiниця, яка сягнула хрестом своїм хмар у небi й навiяла своєю надзвичайною величчю багато легенд. Праворуч i лiворуч од великої церкви уздовж просторого лаврського двору виросли одноповерховi мурованi будiвлi келiй i простяглись густi алеї черемхи, лип i безу; весь двiр оточив високий мур, а в серединi його з'явилося багато менших церков — святих апостолiв Петра й Павла, святого Михайла, першого митрополита київського, святого Сергiя, радонезького чудотворця, живоначальної тройцi, святого Миколая та iншi, а головний вхiд прикрасився чудовою брамою.