«Над прірвою у житі»

Я біг аж до головного виходу, а там спинивсь і перевів дух. Як хочете знати правду, я дуже швидко захекуюсь. По-перше, багато смалю, тобто колись багато смалив. Тут мені заборонили у рот брати сигарети. А по-друге, торік я підріс на шість із половиною дюймів. Це теж була одна з причин того, що я, по суті, схопив сухоти й загримів до цієї розтриклятущої лікарні на всі ці обстеження й іншу муру. А загалом хлопець я здоровий. Одне слово, відхекавшись, я щодуху подався через Двісті четверте шосе. Слизота під ногами була жахлива, і я, лихо його мамі, трохи не простягся на асфальті. Навіть не знаю, чого я так гнався, — мабуть, просто так, аби пробігти. На другому боці вулиці у мене враз виникло таке відчуття, неначе я зникаю, розчиняюся в повітрі. Був один із тих паскудних днів, коли холод собачий, сонце й не блисне і т. ін., а тільки-но перетнеш вулицю, щоразу здається, мовби тебе не стає.

Слухайте, коли я нарешті добіг до дверей старого Спенсера, то натис на дзвінок мов скажений. Трохи не закоцюб. Вуха щемлять, а пальцями вже й не поворухну. «Та швидше, швидше ж! — мало не гукав я вголос. — Відчиніть же хто-небудь!»

Нарешті з'явилася стара місіс Спенсер. Служниці чи когось такого вони не держали й завжди відчиняли двері самі. Грошей у них було не густо.

— Голден! — сказала місіс Спенсер. — Добре, що прийшов! Заходь, серденько, либонь, змерз на кістку?

Місіс Спенсер, видно, й справді була мені рада. Вона любила мене. Принаймні так мені здавалося.

Слухайте, я не переступив, а перелетів через поріг!

— Як ваше здоров'я, місіс Спенсер? — питаю. — Як здоров'я містера Спенсера?

— Роздягайся, серденько, давай твою курточку, — каже стара. Вона не почула, як я спитав про містера Спенсера. Місіс Спенсер трохи недочувала.

Вона почепила мою курточку в шафу у передпокої, а я тим часом прилизав долонею чуб назад. Взагалі я підстригаюся коротко, і зачісуватись мені майже не доводиться.

— То як ваше здоров'я, місіс Спенсер? — знов питаю я, тільки вже голосніше, щоб вона почула.

— Нівроку, Голдене, нівроку. — Місіс Спенсер причинила шафу. — А як твої справи?

З її тону я відразу здогадався: старий Спенсер їй розповів, що мене витурили зі школи.

— Прекрасно, — кажу. — А як почуває себе містер Спенсер? Грип його вже попустив?

— Попустив! Ти знаєш, Голдене, він поводиться достоту як отой… уже й не знаю хто! Він у себе, серденько. Заходь до нього.