Що й казати, обізнаний екзарх Йосип з минувшиною в рідній землі. І запитував, і відповідав на власні питання мов по писаному. Начитався, либонь, і «Пересторог», і «Треносів», і «Люстрацій» старшинських та ратушних, і компутів козацьких та гетьманських, і рішенців-вироків суддівських та прав магдебурзьких. Аж зазаздрив йому Сірко. Час від часу хрестячись, кошовий ловив на собі якісь на диво недобрі й колючі екзархові погляди, чимось схожі на ті, що ними бентежила кожного парсуна Мамая.
Храмові свята, а по-чигиринськи Медові неділі, віддавна святкуються в Україні, чи не з дохристиянських часів. Так уже повелося, що вони — найбагатші з усіх свят, бо випадають на осінь, коли збирають урожай і є достаток.
Сірків джура Архипко Рава, хоч і змужнів за це літо, олицарився та домігся вправності у вершникуванні, шаблюванні, арканенні, у стрілянні з лука і пістоля, почував себе на святі хлопчиськом і не міг натішитися видивами. Сам дивувався і інших дивував, об'їжджаючи по церковній відправі Чигирин і його околиці. Лишенько! Скільки їх є тутки, повних, мов напханих скарбами-статками, рундуків, лавок, яток, шинків, шинквасів, корчем, скільки всіляких гойдалок та ігрищ, співанок, гри троїстих музик та співу кобзарів, розцвіту розмаїтого, найвишуканішого шаття на молоді і старших — із перкалю, шовку, саєту, фелендишу, єдвабу, соґотису і камлоту, не кажучи вже про домоткане полотно, уфарблене дрібними вишивками і вистьобами, на подорожніх, прибулих бозна-звідки сюди на громадську святкову учту.
Меди в Чигирині, як завжди, заворожливі традиційною святковістю: розваг, забав, співу, пиятики та безкоштовних цілоденних обідів із просяним берчем та ячмінним пивом — у броварів чи й просто на вулицях, навіть на передцерковних майданах, влаштованих церквами, монастирями та окремими маєтними людьми для сиріт, прийшлих, калік, погорільців, музик, а біля них — і для нероб-ледарів.
Меди чарували всякого, паморочили і туземця-тубільця, і прийшлого, то як би ж не заворожили Архипа Раву розмаїттям, повнолюддям, суцільним гомоном, гамом і гулом, що лунав навіть у завулках та околах. Оті барви, танки, співи, забави, штукарства, спроби хлопців вилізти на стовпи за дарунками для дівчат ошелешували джуру своїм огромом, бо куди його рідній Вінниці було до Чигирина!
Комментарии к книге «Під Савур-могилою», Андрей Химко
Всего 0 комментариев