«Лицарі любові і надії»

Світлій пам’яті мого батька, Івана Романчука

Автор висловлює глибоку вдячність за допомогу в роботі над книгою о. Ігорю Гарасиму, ЧСВВ (Варшава), о. Прокопію Лотоцькому, ЧСВВ (Рим-Львів), моїй матері Лідії Ясень-Романчук — енциклопедії Колимських таборів, моїй тітці — Теклі-Тетяні Гуль-Винницькій-Романчук — енциклопедії Воркутинських таборів, народному депутату України Олені Федорівні Бондаренко (Київ), колишній бранці Кенгіру Ользі Бондаренко-Лядській (Луганськ), політв’язню Воркутинських таборів, народному артисту України Борису Мірусу (Львів), заслуженому художнику України, політв’язню сибірських таборів Ярославу Омеляну (Тернопіль), Івану Буртику (США), журналістам Анатолію Петіну та Івану Панікарову (Ягодное Магаданської обл., Росія), Іванні Мащак (Лондон), Лесі Бондарук (Київ), Анні Литвин (Сургут).

...Все мине, і літа, і завії,

Ми босоніж ідемо крізь бій.

Бо думки, і звитяги, і мрії,

Все, як є, відписали тобі.

І коли крізь мертвотне світання

Нас вестимуть на цвинтарний світ

Не забудь своїх лицарів, пані,

Посміхнися їм вслід.

Анатолій Сазанський

Роман Лесі Романчук можна було б назвати «Тепло любові та холод ненависті, або драма змагання тіла з душею». Це ж ненависть до Бога та людини, яка хоче мати свою рідну хату та поклонятися Всевишньому, оволоділа серцями «подвижників» безбожного комунізму, які в нелюдяний спосіб нищили все, що могло нагадувати їм духовний світ людини. Ці сатрапи зла, засліплені та поневолені духом ненависті, запроторювали в тюрми та вивозили в табори не лише духовних осіб — католицьких владик, священиків, монахів, монашок та інаковіруючих, але безпощадно знищували дух любові до своєї мови та батьківщини в серці кожної людини, яка хотіла бути вільною, і жити в країні вільній і новій, в країні людини, яка звеличує Всевишнього. Вони, оці незрячі сини лукавого, холодом своєї жорстокої ненависті винищували тисячі людей, жінок та чоловіків, письменників та науковців, які віддали свої життя за любов до свободи. За те, що безмежно любили свій народ, свою культуру та мову. За те, що не хотіли підкоритися загарбникам душі.