— Люди кажуть — ти мені не пара! — промовила-якось особливо відчужено й зло. А потім знову мінялася — сміялась, зазирала в очі своїми незрозумілими очима, що чекали чогось.
А тут ще — після тієї суперечки в кубрику — пішов розбрат з найкращим другом. У, цей Калядін! Сам винен, зганьбив ні за що ні про що Клаву і надувся, наче образили його самого…
«Ні, брат, я теж з характером, командувати собою нікому не дозволю… А дівчиськові, Шубіній, дозволяєш командувати собою?» тут же докорив собі Леонід, ніби від імені друга… І від цього засмутився ще більше. А сьогодні, перед походом, скоїлось нове діло. Прибув наказ про списання його, старшого матроса Жукова, з корабля в склад експедиції особливого призначення.
Дізнавшись про це, вій розгублений прийшов до заступника командира по політчастині. Чому його списують з «Ревучого»? Він сподівався дослужити свій строк на рідному кораблі…
— І, може, через це, — трохи зам'явся Жуков, — відстрочиться демобілізація?
Заступник командира по політичній частині одразу пояснив усе. Його списують у склад експедиції як досвідченого сигнальника, витриманого, перевіреного комсомольця. Демобілізований він буде в строк.
— І чи не однаково вам, — сказав замполіт, помовчавши, з якимсь особливим, як здалося Жукову, докірливим виразом, поглянувши на старшого матроса, — на якому кораблі і на якому морі змінити військову форму на цивільне вбрання, якщо твердо вирішили піти з флоту?
Так, зрозуміло, це йому все одно. Тільки б не було затримки… І, може, навіть краще закінчити службу далеким цікавим плаванням, куди, як дав зрозуміти замполіт, він повинен піти… І простіше розв'язується питання про демобілізацію — набагато легше буде йти з іншого кубрика, з іншого флоту… І знову він почав думати про Клаву.
З кожною годиною почуття суму і невлаштованості сильніше охоплювало його. І Калядін, ніби вгадавши його думки, заговорив сьогодні перед початком вахти колишнім дружнім тоном:
— Матроський телеграф говорить — у цікаву експедицію йдете.
— Цікава-то цікава…
— «Ревучий» усе-таки покидати жаль?
— А думаєш, не жаль? Просолився, просмолився на ньому наскрізь.
— Однаково ж від пас іти вирішив. То яка різниця? — Очі Калядіна потемніли, голос звучав задирливо.
— Однаково — ясна річ! — з таким же викликом відповів Жуков.
Комментарии к книге «В океані», Николай Николаевич Панов
Всего 0 комментариев