До Мурахви, містечка над річкою цієї самої назви, наближався невеликий гурт вершників. Попереду їхав молодий козак, високий, широкоплечий. Над яром стримав буйного коня й бистро розглянувся доокола. Хвилину погляд його сірих очей спочив на нужденному містечку, що розсипалось на дні яру.
— А тепер, Дрозде?.. — звернувся до їздця за собою.
— На ринок, до господи Шльоми.
— Гаразд. Їдьмо!
І став з’їздити по крутій, болотнистій доріжці, що вела попри кріпкі оборонні мури старовинного манастиря. Незабаром в’їхали в грузьке болото містечка й задержалися перед господою. Козак зіскочив із коня й повернувся до своїх товаришів рішуче, владно:
— Коні примістити під дахом і дати їсти! На місто не відходити! Бути напоготові!
Господа жида Шльоми в Мурахві була простора. Задержувалася тут приїжджа шляхта, що мала свої окремі столи й кімнати на нічліг, заходили сюди й багатші міщани та несміливі, застрашені попи й диякони; попивала тут мед та пиво й знатніша козацька старшина.
Козак відхилив двері і став на порозі заїзду. В першій хвилині не доглянув нікого, бо сумерк, що стелився вже надворі, тут у кімнаті розгорнувся широко. Малі віконця з натягненою оболонкою не пропускали тепер ніякого світла. На комині ліниво горіли великі колоди; при шинквасі прикро коптів лойовий недогарок. Три великі столи й довгі лави виповняли кімнату. При шинквасі стояв брудний жид. У куті кімнати заворушилась якась постать і по хвилині підійшла до козака.
— Чолом тобі, пане Нечаю!
Тінь невдоволення перебігла по обличчі Нечая.
— Ну, годі! — сказав, глянувши в напрямі жида.
— Ти звідки? — запитав, стишуючи голос.
— Від батька.
— Гаразд!.. Гей, ти, як тебе там звати? — звернувся до жида. — Маєш кімнату?
— І в Барі, ваша милосте, ліпшої не дістав би.
— То веди!.. Ага, тут. Добре. Залиши світло й принеси нам доброго меду та й щось з’їсти. Там є зі мною люди з кіньми. Дай їм, чого схочуть. Ось завдаток.
— Спаси-біг, вельможний пане. Не так, ваша милосте, як...
— Іди вже, йди. Потурбуйся, чим треба. Як будеш потрібний, покличу.
Жид вийшов. Нечай замкнув за ним двері.
— Недобре сталося, що ти назвав мене при ньому.
— Провинивсь, пане Нечаю.
Комментарии к книге «Полковник Данило Нечай. У 2 чч. Частина 1», Юліан Радзикевич
Всего 0 комментариев