«Любов і піраньї»

[1] «Твою дівізію впєрьод!» — так часто примовляла Євгенія Борисівна, хореограф дитячого ансамблю «Полісяночка» в Рівному, де я в дитинстві займався танцями. Вона застосовувала цей чудовий вираз під час репетицій напередодні великих концертів, коли втомлені безкінечними прогонами номерів дітлахи починали шуміти. Для більшого ефекту Євгенія Борисівна кидалася на нас стільчиком… Чомусь цей вислів пристав мені до язика, припав до душі і т. д і т. п., а тому я досить часто вживаю його у повсякденному житті, а от тепер вирішив перенести в книгу. Я тулитиму його в тих місцях, де потрібно підкреслити експресивність і напруженість моменту. ">[1] !

* * *

Мені ніколи не подобались слухняні дівчатка. Цебто такі, які мріють про зразкову сім’ю: про цілу купу вічно усміхнених дітлахів, які гасатимуть невеликим, але ошатним будиночком слідом за кудлатими білими собаками [2], про відданого, люблячого, чесного, гарного, сильного і розумного, словом, all inclusive чоловіка [3], який щоранку підходитиме ззаду і обійматиме їх, поки вони, оці милі слухняні дівчатка, стоятимуть у фартушку за плитою і готуватимуть оладки на сніданок (принагідно роздумуючи про те, як вони житимуть довго й щасливо, ні на мить не розлучаючись з оцим вродливим, мужнім, мудрим і порядним чоловіком, а на старості бавитимуться із цілою юрбою галасливих кирпатих онуків). Амінь!

Ні, товариші! З усією відповідальністю заявляю: вся ця шмарката дурня зовсім не для мене! Такий, м’яко кажучи, нуднуватий і малоцікавий варіант розвитку подій мене геть не влаштовує. Натомість мене постійно тягне на… на цих… ну, як їх?… ну, на букву «Б»… О, згадав! На секс-бомб! Ви можете сказати, що в цьому немає нічого дивного, на що я завзято відповім: я тут ні до чого, то все життя винне. Іншими словами, у такої моєї життєвої позиції є цілком об’єктивна, абсолютно незалежна від мене причина.