«Байда, князь Вишневецький»

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Байда, князь Дмитрій Вишневецький.

Тульчинський Самійло, його чура, а потім побратим.

Дворяне-побратими.

Посел Московський.

Посел Турецький.

Панцерний боярин.

Козаки-нетяги.

Козаки-дуки.

Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий.

Хома Пиндюр, на прізвище Плахта.

Ганжа Андибер, гетьман Запорозький.

Костир, безрукий козак-характерник.

Козаки-січовики, козаки-зимовчаки, козацькі чури, громадські мужі, кобзар, посланці і вістовці.

Великий візир.

Сераскир.

Капудан-баша.

Беглербек.

Замковий ага.

Княгиня Вишневецька,

Байдина мати.

Катруся, її небога.

Настя Горова, шинкарка степова.

Настина наймичка.

Сцена в Вишневці над Горинню, на степу Вишневецькому, в Цариграді, на Босфорі і в Великому Лузі.

Три сотні й два десятки літ минуло,

Як згас у муках дух правдивий Байди,

А серце в нас лицарське не заснуло:

Так само на землі жадає правди.

Боронючи народну Гіпокрену,

Духовну зброю без устанку носим

І се на лицедійную арену

Свою борбу за правду переносим.

О музо Мельпомено, правди мати!

Дай нам тобі достойно послужити,

Народний дух з занепаду підняти,

Гасителів його посоромити

Нехай велика, люба нам тінь Байди

Од нас лиця свого не одвертає,

Нехай признає в нас героїв правди

І на борбу святу благословляє!

Вишневець. Дуброва під замком.

Виходить Байда, за ним Тульчинський з кобзою.

Байда

У мене в грудях серце б'ється рівно…

Султане, цісарю, королю, царю!

Ваш гнів мене довіку не злякає

І ваші милості мене не куплять.

Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,

Про все байдуже Байді Запорожцю.

Обійме смерть він, жарко поцілує,

Коралями кістяк її закрасить

І заквітчає голомозу пишно.

А жизнь - мов оковитої горілки

Коряк жемчужно-бульбашної вип'є…

Чого ж хоробре, рівноваге серце

Злякалося хмурних очей дівочих,

Їх погляду сумного та гнівного?

Великого коліна ти панятко,

Княжа Острозьке, Із'яславська вітка…

Я - Руський князь з Олега й Святослава,

Що Цариградом пишним колотили.