Юлія Баткіліна:
Це іржаве, напевно, листя, не золоте.Давня Греція розповзається в порохи.Чи знайдеться мені який-небудь ПрометейЧи принаймні один на світі сірник сухий?Боги грецькі любили бійку й пиятику.Що робити мені у осінь сумну таку?Йдуть дорогами, хто додому не устига.П’ють холодне, їдять холодне, нашвидку сплять.Осінь, осінь, яка ж ти, матінко, дорога,Необорна і неохопна сира земля.Боги в Греції крали випивку і дівчат,Не питайте, хто це почав, хто усе почав…Історичне моє кіно натікає в день,Що болить – то такий бадьорий народить міф.І нічого-то не змінилося у людей,Що придумали – то придумали не самі…Тільки осінь, повзе в оселі, серця гризе.Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музей.Марія Микицей:
Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музейІ світло гаси – його як завжди по вінцяі холоду – теж,що води несе через кожного з насАле я не про цеТвої вікна готичні й високі —Їх вітражі за вітром знову летятьІ вже не птахи і навіть не листя з високих смутних топольТобі під ноги паде твоє найкраще шиття…Юлія Баткіліна:
Тобі під ноги паде твоє найкраще шиття,І що робити тоді?Чи то рушник на весілля, чи драконячий стяг —Та не пора для шитва, не час сидіти в гостях —Настала осінь подій.Виходиш в листя і дощ, під те небесне дрантя,Яке на захід несе.Тобі під ноги паде твоє найкраще життя,Твоя найбільша печаль, твоє найкраще шиття,І що залишиться? Все.Марія Микицей:
І що залишиться? Все.Що колись твоїм не було ніколиЩо на дні глибокім у трюмах століттямиПроростало рибами і гіацинтамиПеретікало з золота у порцелянуЗ кольорів – у голоси найсолодшітихКотрі вже навіть ночами не снятьсяКотрих вже давно забулаЧиї сліди навіть найтепліший пісокІ найчистіша вода не тримає.Юлія Баткіліна:
І найчистіша вода не тримає.Мене – немає.Вогонь горить, доїдає дрова —Бувай здорова.Бувай здорова, і край багаття —Ні слів, ні співу.Бувай здорова, піди в латаття,У річку сиву.І найчистіша вода сховає.Мене – немає.Шукай мене за сто років, років,Без карт і кроків.Знайди мій слід – хай і другий, третій,Знайди мій голос у очереті,Знайди, як землю на тіні крає.Мене – немає.Марія Микицей:
Мене- немаєІ це вже вкотре?Чи знову впершеЦе я чи хтось на високім порозіконеві гриву розкішну чешеа козакові, що світ за очі,в краї далекі
Комментарии к книге «Плетиво (Збірка віршів)», Марія Микицей
Всего 0 комментариев