«Аналітична історія України»

Україна довгий час була лише частиною російської імперії, власне – її колонією. До неї вона була остаточно приєднана завдяки війні 1709, яку – хоч і в союзі зі Швецією, ми тоді програли, так і не приклавши всіх можливих зусиль для перемоги. Та й були за це покарані трьома століттями ворожої окупації. Року 1711 недоумкуватий російський цар на Пруті потрапив був у полон до турків, але скористався продажністю турецького командуючого та звільнився за хабар з полону, з усією армією. Султан потім стратив за це свого командуючого, але – було пізно. Чи не могли тоді козаки винищити відступаючу армію окупантів? – безумовно, могли; але – не винищили.

Якщо коротко висловити саму сутність імперії, то нею є агресія. Насамперед – пряма, теренова: поширення за рахунок сусідів, захоплення чужих земель та цілих країн. За цим іде всяка інша агресія: економічна, демографічна, генетична, мовна, культурна. Витіснення місцевої мови та культури, або їх пряма заборона. Як заборонена була 1863 П. Валуєвим українська мова в Україні: «нікакого малоросійского язика нєт і бить нє можєт». Або як заборонена була ірландська мова в Ірландії, після її остаточного приєднання до Британської імперії. Натомість нав’язуються імперські мова та культура, як правило відсталі, але пропорційно агресивні.

Історія народу є невід’ємною частиною культури, та нищиться в імперіях чи не в першу чергу. В них вона – галузь науки, – підлягає заміні мітом та фальшуванню. Бо, не істина, не те, що було насправді, цікавить історію тепер, радше – якраз навпаки. Відтепер вона має виконувати наступні завдання.

1. Представити агресора – не агресором, упаси Боже, а як чи то миролюбного «освоітєля», чи то навіть «освободітєля». А кримінальні злочини власної історії намагається перетворити на «подвігі во славу отєчєства»; ні більше, але й не менше.

2. Позбавивши завойований агресією нарід власної культури та історії, – спромогтися «довести», що у нього їх ніколи й не було – «народи нєісторічєскіє», за термінологією наукового шахрая XІX ст. Н. Я. Данілєвского.

3. Поспіхом замінити відібране – власною культурою та історією. Останньою, як це плине з попереднього, – не справжньою, а вигаданою. «Довести», що крім «вєликой історії» агресора – у підвладного народу жодної історії не було і не могло бути. Ніколи.