«Гельдерлін та майбутнє»

У 1943 році випала сота річниця з дня смерти Фрідріха Гельдерліна. З цієї причини Гельдерлін став предметом загальної уваги, як це буває лише з тими, хто дуже глибоко запав у душу народу. Зрештою, це була цікавість особливого роду, вона мала у собі щось від гарячкової оборони. У громадській свідомості ця річниця не була просто нагодою для освіження дещо забутої слави чи підтвердження живого почуття гордости — слава поета, так обожнюваного захопленою молоддю, не подібна до слави когось, хто сто років тому помер, це слава живого, вона ще зовсім юна. Кожен хотів би зробити Гельдерліна лише своїм, шваб — лише для швабів, німець — лише для німців. Але тепер цей поет належить молодій еліті всіх реґіонів як негадано отриманий спадок. На щастя, ми ще не знаємо, що знайдемо у ньому, — тому Гельдерлін як поет є ніби нашим сучасником. Як це нове захоплення вплине на наше ставлення до Шіллера чи навіть Ґете? Образ Гельдерліна, створений минулими поколіннями, уже став неактуальним. Але якою міркою ми повинні міряти того, хто не вкладається ні у яку мірку, коли навіть найвища оцінка не є надмірною? Самого Гельдерліна гризли амбіції стати врівень з великими — Шіллером і Ґете. Сьогодні, сто років після його смерти, ці сміливі амбіції ніби реалізуються. Навіть німецька сцена звертається до цього найбільш несценічного з творців і бачить у ньому нову надію, а спроби інтерпретації таїнства його творчости уже втратили свій лік.