Небагато про що дізнався й Петров, який повернувся з міста. Розщепихін працював близько року агентом по збуту в артілі, що виготовляє лабораторні прилади. Приїхав сюди з іншого міста, за сімсот кілометрів, де, судячи з анкети, теж працював у промисловій кооперації.
Ніяких організацій, які б займалися польотами, в місті немає. З наукових установ є тільки інститут хімії. Один з його співробітників, Виноградов, завідуючий господарством, давно знає Розщепихіна. Зустрічалися зрідка і тут, у місті, головним чином у зв’язку з замовленнями інституту на лабораторне обладнання. Зустрічі друзів майже завжди закінчувалися випивкою. Частував Розщепихін. Крім цього, Виноградов більше нічого не повідомив.
— Між іншим, — задумливо промовив Скоробогатов, — Лук’янова твердить, що Розщепихін не п’є. Що ж виходить? Непитущий чоловік кличе пити іншого, мабуть, такого, що п’є. Значить, він зацікавлений в ньому.
— Ну, звичайно. Знаєте що? Поїдьте, мабуть, у Черемушки. Огляньте ще раз усе. Неодмінно треба знайти хоч якийсь кінчик у цьому клубку!
Кінчик ниткиВиконуючи наказ майора, Петров ще раз ретельно оглянув кімнату, в якій жив Розщепихін. Нічого нового він там не знайшов. Чемодан із звичайнісінькими речами, На столі — кусок дроту. Петров узяв його в руки: один кінець обпалений.
Ця річ нагадала йому про хазяйчиного хлопчика.
— Грицю! — покликав він, виходячи на балкон.
Ніхто не обізвався.
— Грицю! — гукнув ще раз лейтенант, спускаючись по сходах..
— Побіг кудись, — сказала Лук’янова, що саме прибирала в квартирі.
Петров знайшов хазяйчиного сина на березі струмка, який протікав недалеко від будинку.
Хлопчик займався своєю улюбленою справою. Селячи на камені, він видував через соломинку пузирі. Видно, хлопчина був неабиякий мастак: із соломинки звисала прозора куля завбільшки з футбольний м’яч.
Лейтенант зупинився і почав спостерігати. Гриць продовжував дути. Незабаром пузир став такий, як астраханський кавун, і блискотів на сонні, мов фантастичний плід. Хлопчик підвівся і все дув у свій інструмент.
Лейтенант не стримався і ступив уперед.
— Що це в тебе? — спитав він.
Гриць вийняв соломинку з рота і, тpимaючи її разом з пузирем у витягнутій руці, пояснив:
— Знайшов я цю соломинку. Можна дути скільки завгодно, пузир ніколи не лопне!
— Де ж ти знайшов її?
— Та на траві, біля нашого будинку…
— Дай подивитися.
Комментарии к книге «Об’єкт 21», Виктор Степанович Сапарин
Всего 0 комментариев