Хтозна-чому, але Миколка відчував до Овсія відразу. Укупі з іншими хлопчаками він шпурлявОвсієві в широку спину крем’яхи. А коли той озирався, щоразу розгублено і здивовано, Миколка припускав навтьоки, ховаючись у першому-ліпшому завулку.
Гавань була невелика. Сюди морем везли вантажі з Оранжерейного архіпелагу — чудові фрукти,земні й марсіянські. Звідси, із гавані, відправляли на архіпелаг товари, потрібні людям, що працювали в оранжереях. Туди везли електронні мікроскопи, різні біостимулятори, прискорювачі росту рослин. Люди на архіпелазі ставили наукові досліди. А всю чорнову роботу виконували роботи.
Працювали роботи і в гавані.
Овсій теж був робот — неповороткий, вайлуватий робот прадавнього випуску, з прямокутнимтулубом і довгими шестипалими кінцівками.
Якось камінь, що його влучно пожбурив Миколка, попав роботові в один із вразливих вузлів.Овсій здригнув. Заблимали фотоелементи-очі, і низький голос добродушно пробуркотів:
— Не виводьте мене з ладу, юні земляни!
По цих словах робот повернувся й перевальки попростував до вантажного лайнера.
Принишклі шибайголови простежили, як Овсій, зійшовши трапом, ступив на борт атомохода,вислухав якийсь наказ капітана й покачуляв до трюму…
Останнім часом у Овсієвій пам’яті зринали видіння, пов’язані з Зеленим містечком, озеромВідпочинку, тривалими й небезпечними пошуками в горах, — власне, найчастіше пригадувалося йому те, що люди називають раннім дитинством. Чому саме ці марення ставали йому на думці? Важко сказати. В усякому разі, сам добрати що до чого Овсій не міг, а до послуг техніка він не вдавався. Та й кому охота копирсатися в системі півторастолітньої давності, котра безнадійно застаріла! Адже останнім часом у людей з’явились нові, такі чудові помічники! А Овсій… Ну що ж? Працює — і гаразд. Однак він ще міцний — поскрипить…
За довге існування Овсієві випало бачити немало. Та все, що було по тому, як він залишивЗелене містечко… Ні, не те щоб забулося, стерлось із пам’яті… Іонні блоки хоч і позеленіли від часу, але надійно бережуть усю інформацію, накопичену Овсієм протягом багатьох десятиліть. Одначе факт лишався фактом. Овсієві дуже рідко пригадувались червоні піски марсіянських пустель, у яких він допомагав землянам споруджувати перші міста. Так само зрідка йому спадала на думку лабораторія-супутник на Фобосі, куди він невдовзі переїхав. І вже зовсім вряди-годи зринали в
Комментарии к книге «Оранжеве серце», Владимир Наумович Михановский
Всего 0 комментариев