Віконце з вечора було завішено продертими ззаду штаньми, але це не надто допомагало: сонячні промені легко здолали перешкоду. Світло бризнуло сонному хлопчиськові межи очі, той відмахнувся, ніби від мухи й не прокидаючись повернувся носом до стіни.
— Інтаре, вставай! — почувся материн голос із-за дверей прикомірка.
Сон було вже розбито, проте остаточно виринати з нього хлопчик не збирався. Він і не поворухнувся, хоча й чудово знав, що спокою тепер йому не буде.
— Інтаре! — мати нарешті ввійшла та щосили вперезала синочка ганчіркою нижче спини.
— Ай! — він сів. — Ну-у-у! Ти чого?
— Уставати час, ледарю!
— Рано ж іще! — хлопчисько знов упав на ліжко та знову отримав ганчіркою, цього разу впоперек тулуба.
— Уставай, лишенько моє!
Інтар запхинькав, рукою затуляючи обличчя:
— Му-у-чать… Б'ють із самого раночку… Поспати не дають…
Мати посміхнулася:
— А ти лягай не на світанку, тоді й висиплятимешся.
— А я зовсім і не до світанку… а тільки до півночі…
— Тинявся казна-де замість того, щоб матері допомагати! Ох, Інтаре, втрапиш ти коли-небудь у халепу, попадешся лихим людям до рук!
— Та ну… — він позіхнув на весь рот. — І хто на мене поласиться?
— Ті, що дітей крадуть. А ти начебто й не чув? Ондечки нещодавно в чоловіка, що ятку тримає на сусідній вулиці, синок пропав. Шукали-шукали — марно. Як у воду впав… Інтаре, це не вже не вперше за останні місяці. Не гуляв би ти ночами! — мати взяла сина за вузьке плече. Він невдоволено струснув її руку, потягся, сів на солом'яному матраці, протер очі:
— Я із хлопцями був… І нічого зі мною не сталося…
— Коли станеться, пізно буде. Хочеш, щоб тебе відвезли не знати куди та й продали?
— Нє-а. Не хочу, — Інтар помотав головою, вліз у сорочку. Потягся був за штаньми, але мати їх відняла.
— Дивися, діра яка. Де примудрився?
— Е… — зам'явся він. Нічого путнього на думку не спадало. Хлопчак справді не пам'ятав, де і як порвав штани.
Мати подивилась на його здивоване, заспане обличчя та тільки руками розвела:
— Добре, не так важливо. Я зашию. А ти бігцем умиватися, мести підлогу й протирати столи.
Комментарии к книге «Свої, чужі, інші», Лія Оттівна Шмідт
Всего 0 комментариев