— Так, Мати-сповідниця, це його слова в точності. І краще б ти дала мені його вбити перш, ніж у нього з'явиться можливість знову їх повторити.
Келен зробила вигляд, що не розчула останніх слів.
— Де Річард?
— Ти хочеш, щоб я привела Магістра Рала?
— Ні! Я просто хочу знати, де він, на випадок якщо з'являться неприємності.
— На мій погляд, неприємності вже з'явилися.
— Ти сказала, що його охороняють щонайменше дві сотні солдатів. Що може зробити одна людина проти двох сотень мечів, бойових сокир та стріл?
— Мій колишній володар, Даркен Рал, відмінно розумів, що сталь далеко не завжди здатна запобігти небезпеці. Саме тому він завжди тримав біля себе Морд-Сіт.
— Цей негідник вбивав людей, навіть не потрудившись дізнатися точно, чи становлять вони для нього загрозу! Річард зовсім інший, і я теж. Ти ж знаєш, — якщо виникне справжня небезпека, я не посоромлюся її усунути. Але чому ж він так боягузливо зіщулюється перед звичайною сталлю? І до речі, як сповідниця я навряд чи так вже беззахисна перед небезпекою, з якою не може упоратися сталь. Треба зберігати холоднокровність. Давай не будемо виносити судження, не підкріплені доказами.
— Якщо ти не вважаєш, що від нього можна чекати неприємностей, чому ж тоді мені доводиться майже бігти, щоб встигати за тобою? — Тільки зараз Келен зміркувала, що мчить по коридору на крок попереду Морд-Сіт. Вона пішла повільніше.
— Тому що мова йде про Річарда, — чомусь пошепки відповіла вона.
— Ти знервована не менше, ніж охорона, — хмикнула Кара.
— Зрозуміло, так! Але і тобі не менше, ніж мені, повинно бути ясно — якщо ця людина дійсно являє собою щось більше, ніж здається на перший погляд, то, убивши його, ми попадемо в пастку.
— Може, ти і права — але таке призначення Морд-Сіт.
— Так де ж все-таки Річард?
Кара стиснула в кулак руку в червоній рукавичці з металевими шипами. Її ейдж — на перший погляд просто червоний шкіряний стержень з палець завтовшки, а насправді — страшна зброя — звисав із зап'ястя на золотому ланцюжку. Точно такий же висів у Келен на шиї, хоча використовувати його в якості зброї вона не могла. Це був подарунок Річарда — символ болю і втрат, які їм обом довелося пережити.
— Він там, в глибині палацу, в одному з внутрішніх парків. — Кара показала пальцем через плече. — З ним Раїна і Бердіна.
Дізнавшись, що Річарда охороняють дві інші Морд-Сіт, Келен відчула себе трохи спокійніше.
Комментарии к книге «Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів», Терри Гудкайнд
Всего 0 комментариев