Немов рука досвідченого кишенькового злодія, що в останню мить зникає з відкритого гаманця, коли розтелепа-хазяїн запідозрить недобре й роззявить рота, щоб заволати на весь базар: „Тримай злодія!“
Об чобіт Яношеві розчулено терлася корчмарева кішка Бирка — випрошувала шматочок свининки, боязко поглядаючи на одновухого пса, який усе ще дрімав.
— Під гіркою, під мостом псує дівок чорт хвостом, — завів на всю корчму старий князь, а скрипаль на ходу спробував підхопити мелодію. — Буде чорту лихо, ой…
Забувши слова хвацької пісні, що чув від єгерів на минулому полюванні, Лентовський вилаявсь і пожбурив у скрипаля обгризеною кісткою.
Чорна жінка уже відходила від князівського столу, коли обличчя її раптом напружилося, у погляді, зверненому до старого князя, спалахнула шалена ненависть, що блискавицею метнулася під густими бровами, але жінка різко присіла, злодійкувато погладила Бирку, що нявкнула, і обличчя жінки майже відразу набуло попереднього виразу.
Ще мить — і ні її, ні рябого собаки в корчмі вже не було.
Йошка побачив поряд з недоїденою печенею срібний напівталер, але вирішив галасу не здіймати і тим більше не гнатися за гостею; а невдовзі йому стало не до талерів і жінок: найбезневинніша кішка Бирка люто засичала, стрибнула на стіл і звідти живою грудкою кинулася прямо в обличчя старому князеві.
І довго потім розповідали пастухи Бескидів один одному, як старий князь Лентовський став однооким, як княжич Янош зі сказу ледь не зарубав корчмаря Йошку, і лише спритні ноги врятували того, коли горіла корчма, підпалена гайдуками Лентовського, а старий князь, притискаючи до розідраної очниці закривавлений плат, рикав надірваним голосом:
— Паліть! Усіх паліть, сучі сини!.. О, пся крев…
Про жінку та її собаку не згадав ніхто.
2— Не могла я інакше, Джоше… ніяк не могла. Адже ти й сам злодій, ти маєш мене розуміти…
Ніч застала жінку з собакою в дорозі, але одновухий пес миттю звернув з битого шляху та неквапливо потрюхикав до лісу — а жінка спокійно пішла слідом за ним, чимраз далі заглиблюючись у чагарник, що густіє, мов із кожним кроком петляла поміж поодиноких білих стовбурів беріз. Так сліпий простує за надійним, не раз перевіреним поводирем, так ходять за матір’ю чи за коханцем, так ходять, не роздумуючи та не сумніваючись.
Комментарии к книге «Пасербки восьмої заповіді», Генрі Лайон Олді
Всего 0 комментариев