«Фіолетові діти»

664

Описание

Вони прилетіли не з Марсу. Вони з’явились у звичайній школі. Читання думок на відстані, левітація, телепортація… виявляється, ці фантастичні здібності цілком реальні! Хто ж вони — індиго? Нова генерація надлюдей — чи безжальні виродки, здатні на вбивство? Їх бояться, ними цікавляться, їх тримають під прицілом… Що ж діяти молодому шкільному психологу Дарині Миколаївні, яка після загадкової смерті колеги-вчительки опинилася поміж двох таборів? Ставати на бік старої системи, яка намагається втримати контроль, чи захищати дітей, яких цькують зусібіч?



1 страница из 134
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.
Фіолетові діти (fb2) - Фіолетові діти (Фіолетові діти - 1) 608K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Маріанна МалинаМаріанна МалинаФіолетові діти

Моя дорога лежить за краєм блакитних небес —

там, де білі хмари пливуть безупинно.

Хун Цзи Чен

Коли шукаєш вогонь, знаходиш його разом із димом.

Коли зачерпуєш воду з колодязя, захоплюєш із собою місяць.

Чанський афоризм

Найкращий ігровий сервер — Земля: карта всього одна, але на 6 мільярдів гравців, читерів[1] немає, адмін терплячий, але якщо вже забанить[2]…

Сучасний анекдот Розділ I 1

Наді мною було небо. Блакитне, по-літньому вицвіле. Листя дерева на цьому тлі чітке, живе, прозоро-зелене. Видно тоненькі прожилки, здається, ще трохи — і побачу хлорофілові зерна.

Звідкіля я це знаю?

Байдуже…

Небо.

Листя.

Я.

Щастя…

Раптом усе закрутилося в яскравому вихорі. Швидко, ще швидше… ще…

— Дарино! Дарино Миколаївно, ви мене чуєте? — зненацька я бачу над собою дебелу, як вавилонська вежа, шкільну медсестру Оксану.

— Так, чую, здається…

— Впізнаєте?

Здається, впізнаю. І себе, і Оксану, і свій кабінет, і цього хлопчину з зеленими, як пляшкове скло, очима.

— Що ж ви дітей лякаєте? — усміхається Оксана і закручує пляшечку з нашатирем. — Мабуть, не їли зранку?

— Ні…— дурнувато посміхаюсь.

— Ходімо до мене, я вас чаєм пригощу… І пиріжками. А то охляли зовсім. Зомліли на рівному місці,— скептично оглядає мою хирляву фігуру з висоти свого зросту, — підводьтеся, я вас доведу, полежите трохи на моєму диванчику… заміряю вам тиск…

Я вдячно чіпляюсь за її пухку руку, притуляюся щокою до великих, як усесвіт, грудей. До білого, хрусткого від крохмалю халату, що пахне ліками. До надійності всього цього світу: теплого, живого, справжнього.

— Дарино Миколаївно, я можу йти? — чемно питає підліток, що тупцяється поряд. Де ж у його очах переляк? Ні, радше цікавість. А ще — зверхність. Зухвалі зелені очі зиркнули на мене і втупились у підлогу, імітуючи покору.

— Вибач, Кириле, — чомусь вибачаюсь я, відводжу погляд і не наважуюсь одразу глянути в його бік. — Зустрінемось у понеділок, о цій же порі. Йди.

— До побачення, — сама ввічливість. Очі сховані під довгуватим, як на чемного учня, пасмом темного волосся, що вибилося з зачіски «кінський хвіст». Дурнувата мода.

Комментарии к книге «Фіолетові діти», Маріанна Малина

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства