Усе почалося о пів на другу ночі січневого вівторка, коли Мартін Тернер (вуличний актор і, за його власними словами, учень-жигало) перечепився перед західним портиком церкви Святого Павла, що на Ковент-Ґарден, через чиєсь тіло. Мартін, який і сам тоді був не дуже тверезий, спочатку був подумав, що це тіло одного з багатьох гульвіс, які вважали площу Ковент-Ґарден зручним туалетом і місцем ночівлі просто неба. Швидким поглядом досвідченого лондонця Мартін оглянув людину, щоб визначити, п'яна вона, божевільна, чи просто зазнала біди. Оскільки всі три версії могли виявитися правдою одночасно, бути добрим самаритянином у Лондоні вважається екстремальним видом спорту на кшталт стрибків зі хмарочосів або боротьби з крокодилами. Звернувши увагу на дорогі одяг і взуття, Мартін прийшов до висновку, що це пияк, аж раптом помітив, що тілу бракує голови.
Як Мартін потім сказав детективам під час допиту, йому пощастило, що він був напідпитку, бо інакше багато часу було б змарновано на крики та біганину, особливо після того, як він збагнув, що стоїть у калюжі крові. Натомість Мартін Тернер із повільною терплячістю п'яної та переляканої людини вийняв телефон і викликав поліцію.
Комментарии к книге «Річки Лондона», Бен Ааронович
Всего 0 комментариев