Хто з нинішніх молодих людей не віддав би з радістю рік життя за щастя розгорнути сувій часу на п’ятдесят років тому й прожити рік у романтичному минулому Дикого Заходу? За щастя побачити велику Міссурі, на берегах якої мирно пасуться бізони, ліси, де сила-силенна всілякої звірини, де вільно ходять і полюють червоношкірі, бо нема поки ні огорож, ані навіть натяку на владу білої людини; а там, де вона є, її представляють лише поодинокі факторії, розкидані за сотні миль одна від одної, і люди запрягають коней, пливуть на човнах або місяцями йдуть пішки, щоб обмінятися новинами.
Я перший заплатив би десятикратну ціну за можливість побачити минуле на власні очі, але мусив прожити половину свого віку, щоб зміркувати, що це диво здійсненне й сьогодні… Адже не знайомі з цивілізацією індіанці ще блукають далекими незайманими лісами та преріями і спілкуються з білими тільки у факторіях, не пов’язаних між собою ні залізницею, ні телеграфом; бізони, невловимі для мисливців і вовків, гуляють на просторі, плодяться та розмножуються. У цих краях мільйони карибу[1] й лосів, зате люди трапляються так само рідко, як на Міссурі в давнину. Але все це не Захід, а Північний Захід…
Ця думка й спонукала мене вирушити в шестимісячну подорож на човні. Я знайшов те, що шукав, і був сторицею винагороджений знахідками, про які й не мріяв.
С.-Т.
ВІД’ЇЗД НА ПІВНІЧ1907 року я вирушив у мандрівку човном униз річкою Атабаскою та її притоками на далекий північний захід Канади, де збереглися ще не ходжені ліси, і далі — до незвіданих арктичних рівнин, де, за оповідями очевидців, іще водилися дикі північні олені карибу.
Моїм супутником був Едвард А. Пребл із Вашингтона, чудовий натураліст і досвідчений мандрівник, який три сезони вивчав територію від Гудзонової затоки до річки Маккензі.
Комментарии к книге «Прерії Арктики», Эрнест Сетон-Томпсон
Всего 0 комментариев