«Сестри-вампірки 1»

Автобан між Трансільванією та Німеччиною занурювався у нічну пітьму. Лише зрідка тишу порушував гуркіт коліс. Пасажири тих нечисленних машин, що неслися автобаном, спали – але тільки не водії, звісно!

Не брав сон тієї ночі й мешканців старезної вантажівки з вовчою головою на капоті й надписом «Трансільванія Шпедицонська». Річ у тім, що це був не зовсім звичний автобан і, окрім людей, на ньому можна було зустріти найсправжнісіньких вампірів. А який вампір, що бодай трохи шанує себе, відмовиться від кількох крапель солодкої крові якої-небудь ґави-здобичі й надасть перевагу нічному сну замість полювання?

Однак Міхаю Цепешу, дванадцятому за старшинством синові найдавнішого і найшляхетнішого вампірського роду, було не до полювання. Цієї ночі він віз дружину та доньок до Німеччини, де вони мали знайти нову домівку.

Міхай Цепеш народився 2676 років тому в самому серці Трансільванії – країни зловісної, але такої прекрасної! За все своє життя він лише зрідка залишав рідну землю, і щоразу розлука з нею боляче ранила його вампірське серце. Він не уявляв свого життя без каменястих гір, гуркоту річок, дрімучих лісів, заселених вепрами. Неперевершеними… Такими соковитими… Міхай провів кінчиком язика по довгих гострих іклах і запустив руку в синяво-чорне волосся. Від спогадів про дичину у нього потекла слина, а отже, слід негайно підживитися. І оскільки вепра поряд не було, довелося задовольнитися жменькою рідної землі і шматком кров’янки, яку Міхай купив у крамничці свого старого друга – м’ясника Сангрази.

Втамувавши голод, чоловік щосили натиснув на педаль газу, адже вантажівка йшла аж ніяк не впорожні, а тягла за собою «Дачію» гірчичного кольору. Цей старенький сімейний автомобіль Міхай так віддано любив, що рішуче відмовився переїжджати без нього.

На настійну вимогу дружини («Хоч би люди не запідозрили чого!») він увімкнув дальнє світло. Авжеж, у темряві Міхай бачив краще, ніж повидну, але він занадто кохав свою дружину і завжди прислухався до її думки.