«Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга»

Маленький червоний фургончик зупинився на роздоріжжі.

— Куди звернемо? — запитав Муфтик, який сидів за кермом. Півчеревичок і Мохобородько, виткнувшись із вікна, огледілися.

— Здається, перед нами дві дороги, — сказав Півчеревичок.

— І це ускладнює вибір, — додав Мохобородько. — Якби одна, то легше було б вибирати.

Друзі й справді опинилися у дуже скрутному становищі.

— Треба все зважити: спершу з одного боку, а тоді другого, — вирішив Муфтик і заглушив мотор.

Дорога, що зміїлася праворуч, губилася у буйному лісі, а ліворуч мріло село. Неподалік од хат височіла гора, шпиль якої увінчували мальовничі руїни палацу.

— У лісі, звісно, приємніше, — сказав Мохобородько замислено. — Моя борода, до речі, свербить, бо чує середину літа. А це означає, що лісові галяви вже, мабуть, зарясніли суницями.

— Я нічого не маю проти суниць, — зауважив Муфтик. — Але, з іншого боку, й руїни палацу напрочуд гарні. І я певен: вони не тільки гарні, а являють собою якусь історичну пам’ятку, і ми могли б ознайомитися з нею на дозвіллі.

Півчеревичок засовався на сидінні.

— Щиро кажучи, в мене кепсько розвинуте почуття краси, — признався він. — А історія теж не дуже вабить, але ці руїни чимось вражають.

— Чим саме? — поцікавився Мохобородько.

Півчеревичок стенув плечима, тоді поглянув у бік лісу і додав:

— Мушу сказати, що й ліс оцей вражає мене точнісінько так.

Він одчинив дверцята авто і вийшов. Друзі його попрямували слідом.

— А це добре чи погано, що вони вражають? — спитав Муфтик.

Півчеревичок не міг до пуття пояснити.

— Хтозна, — сказав він. — Це водночас і тішить, і засмучує мене. Важко збагнути, чим вони вражають, але вражають досить сильно.

Півчеревичок неуважливо роздивлявся довкола, і раптом його погляд зупинився на лужку край дороги.

— Дивіться! — прошепотів він, простерши руку.

Муфтик і Мохобородько поглянули туди, куди показував Півчеревичок.

— Адже це… Адже це…

Від хвилювання Муфтик не міг мовити більше й слова. Ноги йому підкосилися, і він сів край рівчака.

— Адже це — пацюки, — сказав Мохобородько.