У маленькому шведському селі Вестменхег жив колись хлопчик на ім'я Нільс. З виду — хлопчик як хлопчик. Та годі з ним було раду дати.
На уроках він ловив ґав і хапав двійки, в лісі руйнував пташині гнізда, гусей у дворі дражнив, курей ганяв, кидав у корів камінці, а кота смикав за хвіст, наче хвіст — це мотузка від дверного дзвоника.
Так прожив він до дванадцяти років. І тут трапилася з ним незвичайна пригода.
Ось як воно було насправді.
Якось у неділю батько з матір'ю зібралися на ярмарок у сусіднє село. Нільс не міг дочекатися, поки вони підуть.
«Ішли б швидше! — думав Нільс, поглядаючи на батьківську рушницю, що висіла на стіні. — Хлопці, коли побачать мене з рушницею, від заздрощів луснуть».
Але батько наче відгадав його думки.
— Дивися, з дому ані руш! — попередив він. — Відкривай підручника і берися за розум. Чуєш?
— Чую, — відповів Нільс, а про себе подумав: «Отакої, витрачатиму недільний день на уроки!»
— Вчися, синку, вчися, — сказала мати.
Вона навіть сама дістала з полиці підручник, поклала на стіл і присунула крісло.
А батько відлічив десять сторінок і суворо-пресуворо наказав:
— Щоб до нашого повернення все напам'ять знав. Сам перевірю.
Нарешті батько з матір'ю пішли.
«Добре їм, бач як весело крокують! — важко зітхнув Нільс. — А я наче в мишоловці з цими уроками!»
Але що вдієш! Нільс знав, що з батьком жарти погані. Він знову зітхнув і всівся за стіл. Щоправда, дивився він не так у книжку, як у вікно. Адже це було куди цікавіше!
За календарем був іще березень, але тут, на півдні Швеції, весна вже долала зиму. У канавах весело виблискувала вода. На деревах набубнявіли бруньки. Буковий ліс розпрямив свої гілки, закляклі в зимові холоди, і тепер тягнувся догори, неначе хотів дістатися до голубого весняного неба.
А під самісіньким вікном поважно розгулювали кури, стрибали і билися горобці, у скаламучених калюжах хлюпалися гусаки. Навіть корови, замкнені у хліву, відчули весну і мукали на всі голоси, наче просили: «Ви-ипустіть нас, ви-ипустіть нас!»
Комментарии к книге «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми», Сельма Лагерлеф
Всего 0 комментариев