Старий король у довгій нічній сорочці та ковпаку, напівлежачи на розкішному королівському ліжку, готувався до сну. Відьма дуже похилих літ на ім’я Інельда, що виконувала при його величності роль няньки, сиділа поряд у кріслі з розгорнутою на колінах книжкою. Останнім часом король не бажав перед сном слухати нічого, крім дитячих казок, і тому в цій книжці літери були великі, а малюнки — кольорові.
Щільні штори затуляли вікна королівської опочивальні, освітленої єдиною свічкою в невеличкому свічнику на столі перед відьмою. Поряд лежало срібне люстерко та стояв пузатий порцеляновий кухоль з теплим молоком. Штори не пропускали до опочивальні звуків нічного міста. У всьому королівському палаці стояла тиша — тільки за розкішним килимом, який вкривав одну зі стін, зрідка щось порипувало, так тихенько, що ні відьма, ні тим більше напівоглухлий від старості король почути цього не могли. На килимі давні майстри виткали картину: лісова хаща, якою кілька мисливців переслідують верхи пару диких вепрів. Звірі людськими очима спостерігали за всім, що відбувалося в опочивальні, навіть час від часу кліпали.
— Не хочу… — знову пробурмотів король, позіхаючи та мружачи майже сліпі очі. — Не хочу, не люблю його…
— Неодмінно треба випити, — м’яко, але наполегливо мовила Інельда, відклала книжку та взяла кухоль зі столика. — Якщо ти справжній король, то мусиш випити перед сном гарячого молока.
— Ну я не хочу… — примхливо запхинькав король, втискаючись головою в подушку, коли відьма підступила до нього з кухлем.
Дивлячись на старого згори вниз, Інельда не стримала зітхання. Вона знала короля з його раннього дитинства, та, хоча й сама була дуже стара, тямила набагато більше — відьми, що черпають силу з нічної магії, Магії Півночі, зістарюються значно повільніше за звичайних людей. Тепер король поводився ніби розбещене дитинча, а колись же, думала Інельда, він був найкращим повелителем з-поміж усіх, хто правив містом-державою Літоном.
— Випий, випий молока, — повторила відьма, підносячи кухоль до щільно стиснутих вуст короля. — Ну ж бо, й відразу спатоньки…
Король насупився та забурмотів, намагаючись не розтискати губів:
Комментарии к книге «Сонячна магія», Андрей Левицкий
Всего 0 комментариев