Мегре сидів у останньому ряді солом'яних стільців, на одному з тих місць, за які під час великої меси треба платити п'ять сантимів, а на звичайних відправах вони безкоштовні.
«… Станеться злочин…»
Він підвівся разом з усіма віруючими, коли почали читати перше євангеліє. Звідусіль на нього напливали знайомі деталі, зринали спогади. Наприклад, несподівано згадалося, що в день поминання одному кюре довелося відслужити аж три меси…
В ті давноминулі часи він снідав у кюре між другою і третьою годинами. Рідке яйце й козячий сир!
Так, поліція з Мулена мала рацію. Тут не міг би статись якийсь злочин! Паламар садів у кінці ряду ґотичних крісел, за чотири крісла від графині. Дзвонар вийшов, голосно човгаючи ногами, немов директор театру, що не бажає сидіти на власній виставі.
Чоловіків лишилося двоє — Мегре та священик з пристрасними очима містика. На відміну від старого кюре, що його пам'ятав комісар, він не квапився кінчати відправу, не ковтав слів.
Вітражі поступово яснішали. Надворі розвиднялося. Десь на фермі мукала корова.
Нарешті всі схилялися в поклоні на молитву вшестя. Ледь чутно задзеленчав дзвіночок служки.
Лише Мегре не причащався. Всі жінки підвелися й попрямували до причастя, молитовно склавши долоні, з зосередженим виразом обличчя. Бліді, наче нематеріальні, облатки на мить з'являлися в руках кюре.
Відправа тривала. Графиня затулила обличчя долонями.
— Pater noster…[3]
— Et no nos indacas in tentationem…[4]
Пальці літньої дами розтулилися, відкривши змучене лице, і вона розгорнула молитовник.
Ще чотири хвилини! Остання молитва! А тоді — кінець! І не буде ніякісінького злочину!
Адже в попередженні сказано цілком ясно: перша меса…
А що зараз відправа скінчиться, свідчило те, що паламар підвівся і пішов у різницю…
Обличчя графині Сен-Ф’якр знову було затулено долонями. Вона сиділа непорушно. Більшість старих жінок теж були непорушні.
— Ite…
Месу закінчено…
Лише тепер Мегре відчув, як він підсвідомо тривожився, і мимоволі з полегкістю зітхнув. Нетерпляче очікував, коли дочитають останню молитву, думаючи, що ще мить — і він вийде надвір, вдихне свіжого повітря, побачить людей, які щось роблять, про щось гомонять…
Комментарии к книге «Справа Сен-Ф'якрів», Жорж Сименон
Всего 0 комментариев