- Листопад у нас. Передостанній місяць вирішального року забув вже якої там п'ятирічки.
- А йди ти знаєш куди зі своєю політикою! Головне - що листопад. Розумієш - листопад!
- Ну то й що?
- Де зараз зозуля має бути?
- Як де? В вирії. І що характерно, вона там не кукає. Тільки вдома! Бо патріотка!
- Отож! А вона в тебе під вікном кує! Ти її не чуєш, а я чую! Зрозумів нарешті?
І тут я розреготався так, що Старий навіть образився. І вже мав намір додати щось ущипливе на адресу всього нашого покоління. Але я його випередив:
- Заспокойтеся, кує ваша зозулька, кує. І я її теж чую. Все гаразд. А йдіть-но на балкон.
Підполковник слухняно, як хлопчик, який приніс додому повний портфель двійок, потеліпався за мною. І те, що він побачив з балкону, змусило його завмерти і навіть роззявити рота.
На балконі будинку по той бік вулиці стояла якась розпелехана особа жіночої статі і голосно, на всю Тарасівську, вигукувала «Ку-ку!», Причому, досить точно імітуючи голос птахи-пророчиці.
- Що це з нею? - нарешті витиснув із себе Старий.
- Довго розповідати. Не «білочка». Нормальна класична шиза. Є не тільки довідка, але і група інвалідності.
- І часто це з нею?
- Та десь раз на місяць. Якраз, коли молодик…
- І подовгу вона?…
- Кує? Доки не захрипне. Влітку довше, взимку - менше. І тихіше.
Ми постояли мовчки. Бідолашна «зозулька» почала пускати півня, дощик із холодної мжички поступово дозрів до справжнього осіннього занудства, але бідолаха, вчепившись у поручні балкону, продовжувала віщати многоліття всьому нашому мікрорайону.
- Скільки років прожив, а таку от шизу вперше бачу, - зізнався Старий.
- Багата на таланти Волино-Подільська височина, - не до ладу ляпнув я. А мій начальник -як риску підвів:
- Господи, що це за життя таке, що ми вже й збожеволіти по-людськи не вміємо!
Комментарии к книге «В Багдаді все спокійно», Наталья Михайловна Лапикура
Всего 0 комментариев