«Тюрма»

— Років із шість. Ні, либонь, сім. Не рахуючи тих двох років до шлюбу, протягом яких ми жили як чоловік з жінкою.

— Маєте діток?

— Атож, сина.

Поліцейський глянув у досьє.

— Йому п'ять років…

— Так.

— Він не живе з вами…

— Хто зна, як це назвати…

— Тобто?

— У нас у Парижі квартира, певніше — тимчасовий притулок, бо вечорами ми рідко буваємо вдома. Наш справжній дім — у Сент-Ілер-ля-Віль. Щоп'ятниці пополудні ми виїжджаємо, а влітку проводимо там майже кожну ніч.

— Так. Ви, звичайно, кохаєте свою дружину?

— Безперечно.

Він вимовив це без пристрасті й без пафосу, як щось таке, що само собою зрозуміло.

— І вам відоме її особисте життя?

— Її особисте життя проходить вкупі зі мною. Що ж до роботи…

— Саме це я і хотів спитати…

— Моя дружина журналістка.

— Вона не працює у вашому тижневику?

— Ні, це було б для неї занадто легко. До того ж робота в тижневику не в її жанрі.

— Які відносини у неї з сестрою?

— З Адрієною? Найкращі. Вони приїхали до Парижа одна за одною. Першою Мур-мур, потім…

— Мур-мур?

— Це я дав їй таке пестливе прозвисько. А тепер її так кличуть усі наші друзі, всі мої співробітники. Коли вона шукала собі псевдонім, я порадив підписуватися Жакліна Мур-мур. Вони з сестрою довго жили в одній кімнаті в Сен-Жермен-де-Пре.

— Ви познайомилися з сестрами водночас?

— Ні, спершу з Мур-мур.

— Вона не знайомила вас з сестрою?

— Якщо вам все так добре відомо, навіщо оці запитання? Гадаю, настав час дізнатися, — що трапилося з моєю дружиною?

— З вашою дружиною — нічогісінько.

Комісар вимовив ці слова сумовито і стомлено.

— З ким же тоді?

— З вашою своячкою.

— Нещасний випадок?

І його погляд упав на пістолет, що лежав на письмовому столі.

— Вона…

— Атож, її вбито.

Ален не насмілився запитати, хто вбив. Ніколи раніше він не знав почуття оціпеніння, внутрішньої порожнечі, його розум давно вже не працював. Він відчував, що його затягує якийсь безглуздий світ, де слова не мали свого значення, а речі звичайних обрисів.

— Її вбила ваша дружина — сьогодні вдень, близько п'ятої.

— Цього не може бути!

— Проте це так.

— Звідки ви взяли?

— Ваша дружина сама зізналася. Її слова потвердила няня, що під час вбивства була в квартирі.

— А зять?

— Він дає свідчення в сусідній кімнаті.

— Де моя дружина?