«Автограф для слідчого»

.

Комірник кинув ящик з хутром норки в машину недбало, наче непотріб, і приймальник ледь пригамував у собі бажання за­уважити йому. Байдуже позі­хнув­ши, мовив:

— Що за літо… Сім раз на день погода міняє­ться. Зранку сонце, а те­пер он яка хмара!..

— Два… — Кинув ще одного ящика в машину комірник. Випростався і по­­дивився на небо. — Злива буде, — сказав упевне­но. — Вже тиждень о цій по­рі починається.

— Точно. У мене завж­ди перед дощем ногу крутить, — поплескав широ­кою долонею стегно.

— Рана? — співчутли­во поцікавився комірник.

— Е-е… — махнув ру­кою. — Нам довелося тро­хи… — Він не скінчив, але й так стало зрозуміло, що мав на увазі.

Комірник погодився:

— Та-а-ак!.. Батько мій без ноги повернувся! — Кинувши останній ящик, із злістю витягнув кулькову авторучку, тицьнув пальцем у накладну: —Ось тут…

— Не вперше… — Приймальник і оком не повід на простягнуту ручку, ви­­тягнув свою — чотириколір­ну, немов хотів похизуватися, проставив пас­порт­ні да­ні й розписався швидко, натискаючи на ручку так, що ледь не розірвав па­пір.

Приймальник помахав комірникові рукою й сів у “рафик”.

— Ну, бувай…

Машина рушила, комірник байдуже глянув їй услід і пішов до свого, від­го­родженого від комори стінкою, закута. Робочий день закінчувався — навряд чи хто ще приїде по товар… Підшив документи в теку, увімкнув електро­чай­ник — почався дощ, і перечекати його хотілося за склянкою крутого чаю.

Кабінет директора швейного об’єднання невелич­кий, скромно вмебльований, хоч підприємство — одне з найбільших у республіці, фірма, вироби якої мають неабиякий попит у покупців. Козюренкові це сподо­балось — бачив величезні, з пальмами і шкіряними фотелями кабінети директорів фабрик, котрі проти цього об’єд­нання все одно, що борсук проти ведмедя. Що ж, директорова амбіція не завжди рівнозначна вазі очолюваного ним підприємства.

Полковник умостився на дубовому важкому стіль­ці впівоберта до директора, глянув на нього й одразу перевів погляд на Шульгу, який присів навпроти.

— Полковник Козюренко, — відрекомендувався, подавши посвідчення. — А це мій колега — старший інспектор міського карного розшуку майор Шульга. Ми розслідуватимемо справу про вбивство працівника вашого підприємства Івана Васильовича Галати.