«І мертві залишають тіні»

903

Описание

Гостросюжетний роман про розслідування органами безпеки НДР кримінальної справи, яка веде читача у вир драматичних подій громадянської війни в Іспанії та за лаштунки верховод «третього рейху».



2 страница из 230
читать на одной стр.
Настроики
A

Фон текста:

  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Текст
  • Аа

    Roboto

  • Аа

    Garamond

  • Аа

    Fira Sans

  • Аа

    Times

стр.

Але хоч як вони вслухались і вдивлялись у темінь перед себе, бачили тільки чорні кострубаті стовбури дерев, живопліт і паркан, а поміж ними надмогильні пам'ятники, одні з них просто лежали на могилах, інші стояли сторчма, вгадувались навіть деякі пагорбки.

Біля самих воріт стояв будиночок, очевидно, для робітників цвинтаря. Але там не світилось, та й стогін долинав не звідти. Він чувся з іншого місця — звідти, де вони щойно стояли. А тут його ледве чутно, звучав він так само жалібно, як і раніше, тільки приглушеніше, навіть здавалося, що це відлуння.

Обоє мимоволі глянули на хмари, на верхів'я беріз і каштанів, буків і дубів, листям яких уже почав гратися вітер.

Молодик гукнув у темінь:

— Гей, хто там? Вам допомогти?

Дівчина відчула у його голосі страх, що таки пойняв хлопця. Вона зрозуміла той страх, бо й сама ним пройнялася. Однак попросила:

— Гукни голосніше.

Молодик послухався. Разом з його голосом до її вух долинули різні звуки: шелест гілля, далекі сигнали автомашин, сміх з того боку вулиці.

А десь поблизу не вгавав оцей жалісливий стогін, ставав чимраз виразніший, розрізнялись навіть деякі слова, досі незрозумілі. Хлопець і дівчина гадали, що це вже відповідь — відповідь на їхні вигуки.

Вони подалися ліворуч, до кінця воріт — звідти краще було видно, що робиться за рогом. І вони справді побачили згодом чоловіка, який повз навкарачки, повз і звивався, мов змія, підводивсь і знову падав на землю, але таки наближався до них і знай стогнав і кричав, бубонів і горлав хтозна-що.

Дівчина зойкнула. Молодик схвильовано ковтав слину. Кілька секунд вони не могли зрушити з місця й пильно дивилися крізь грати. Вже можна було зрозуміти окремі слова, які не в'язалися в одно: «Мати божа… лопата… окуляри…» Обоє побігли до нього й замахали руками, наче хотіли сказати: сюди, сюди!

Молодик звернув праворуч, побіг назустріч незнайомцеві, але згодом випустив його з поля зору.

— Я зараз! Я вам допоможу! Зачекайте!

Він смикнув хвіртку в воротях, але вона була замкнена, тоді підтягнувся на руках, спробував обіпертися ногами, га впав. Опісля скинув із себе пальто, жбурнув його вбік і покликав дівчину:

— Допоможи мені! А тоді:

— Ні, виклич поліцію! Лікаря! Поклич людей! Швидше!

Дівчина кілька разів повторила: «Добре», але не зрушила з місця.

— Поліцію, чуєш?! «Швидку допомогу»! Та хоч кричи, але не стій, як потороча!

Комментарии к книге «І мертві залишають тіні», Карл Хайнц Вебер

Всего 0 комментариев

Комментариев к этой книге пока нет, будьте первым!

РЕКОМЕНДУЕМ К ПРОЧТЕНИЮ

Популярные и начинающие авторы, крупнейшие и нишевые издательства