«Африка, сни»

Свобода – це завжди думка чи вчинок, що веде вбік; миттєвий стрибок, рух по дотичній. Так чинить хом’як, коли вистрибує зі свого колеса: його стрибок і є свобода. І хоч вона швидкоплинна, але ж є можливість знову залізти у колесо і знову вистрибнути або перегризти ґрати клітки, втрапити кішці у пазурі, втекти від неї під шафу, потім дати себе знайти напівмертвим, у темному закутку під віником, опинитися у хом’ячиному шпиталі, нюхати сморід звірячого жаху, пестити гематоми від уколів на сраці і чекати на друзів: вони принесуть свіже зерно, щоб пхати його за щоки (або апельсини з коньяком) – Bon Appе'tit! Головне – не звикнути до цього всього, а, звикнувши, знову відчебучити який-небудь новий суперстрибок.

Лесь Подерв’янський

Перший-ліпший режисер, який-небудь Клім Моісейович Кац або, припустимо, Гнат Пилипович Рак вам, звичайно, скаже, що п’єси треба не читати, а дивитися в театрі. Бо кожна п’єса — це нащадок ритуального дійства, тож лише у вилученому з буденного життя часо-просторовому континуумі відповідно декорованої сцени, на якій перед нашими очима розгортається злагоджена містерія з усіма її паузами, жестами, інтонаціями і спецефектами — одне слово, лише в театральному храмі, де запліднений режисерським задумом авторський текст нарешті розроджується довершеним акторським виконанням, п’єса набуває переконливого драматичного вигляду.