Я успішно штурмував ранковий автобус. Водій рвонув переповнену машину з місця і, різко загальмувавши, спресував розхристану пасажирську масу в незборимий моноліт.
Якийсь індивідуум буцнув мене головою, виборюючи життєвий простір. Любителю комфорту поталанило: я не встиг намацати його улюблену мозолю. Наші погляди схрестились, і я вкляк з піднятою ногою: це був мій сусіда по під’їзду.
— Чув? — дихнув він недільним відпочинком.
— Чу-у-в! — відказав я, переборюючи етиловий наркоз. — Чув, що вчора ви спіймали триметрову щуку.
— Брехня! Не вчора, а позавчора. А вчора знаменитий співак Н. повісився.
— Дурниці! — засміявся я.
— Їй-бо, повісився! На плащі болонья…
— Плітки!
— Чому ж плітки? — втрутилась дама в пенсне. — Нині майже всі мають болонью…
— Точно! — зрадів підтримці сусіда. — Вчора про це секретно повідомила черзі Маруся з гастронома. Небіжчик завжди коньяк у Марусі брав.
— Мабуть, перебрав, сердешний! — зітхнула кондукторка.
— Я чула, що в нього планувався рак горла, — підтримала розмову дама в пенсне.
— Рак… напився… повісився… жах… — пішов схвильований гомін.
— Та що ви, люди добрі! — засміявся я. — Він вчора по телевізору співав!
— Мабуть, відеомагнітофон крутили. Щоб зайвих розмов не було… — почулися голоси. — Поки наші повідомлять, увесь світ уже гелготітиме…
Хтось почав настроювати транзистор.
Мене занудило. Проштовхуючись до виходу, я гарячкове мізкував, як накрити мокрим рядном брехунця сусіду.
— Гей! — гукнув я до нього. — Вчора… ха-ха… вчора мені дзвонили із Запоріжжя: там група хуліганів-п’ятикласників зламала праву руку нашому уславленому штангістові.
Вибухнув регіт;
— Дурниця! Нісенітниця! Брехня!
— Чому ж брехня! — почулося контральто дами у пенсне. — У нас на Подолі компанія дошкільнят-рецидивістів напала…
Тут я вискочив з автобуса і подався на роботу. Мій напарник не зрадив своїй пунктуальності: спізнився на півгодини, як завжди.
— Чув? — кинувся він до мене. — Група малолітніх рецидивістів зламала ліву ногу нашому уславленому штангістові! В метро очевидець із Запоріжжя розповідав…
ДЕБЮТ
Комментарии к книге «Крижана усмішка», Андрей Степанович Крыжановский
Всего 0 комментариев