«Не повертайся спиною до звіра»

Лискуче листячко на груші аж парувало під сонячним промінням. І затінок саду не рятував від серпневої спеки. У старого Миколи Лося навіть солом’яний капелюх уже змок, але він не здавався: поскладав усе в закапелках сараю — цвяшок до цвяшка, ретельно замів подвір’я і скосив траву. Змусив себе підв’язати гілку винограду, підсапати полуниці на грядочці. Випростався, потримався за поперек і пішов розводити вапно, щоби підмалювати цементовану брівку навколо квітника. І нарешті, прикрутив дротом хвіртку, щоб дітлахи зайве не дражнили Рекса, бо той уже лінувався гавкнути зі своєї буди. Ось тепер, здається, усе. Дід утер чоло ребром долоні й аж тут згадав: «Прапор!» Завтра, в день найбільшого державного свята, біля воріт має майоріти синьо-жовтий стяг.

Він повернувся в дім і застав онука за тим самим заняттям — перед телевізором. Старий мимоволі затримався, дослухаючись, зачепили слова:…«Как слєдует вести сєбя с Украінай». Так і є — той самий поважний пан у червоному піджаку. Набряклі руки складені на животі. Очі значуще примружені. Тонкий нервовий рот перекривлено. Давно вже цього пана призначено на роль критика української незалежності. Варіюється лише хльостка фразеологія. Що він придумав сьогодні? «Скора ми вступаєм в двадцать пєрває сталєтіє. І нам нада падумать, как строіть дальше сваі атношенія с сасєдями па Садружеству. У нас тоже там єсть сваі інтєрєси. Сємнадцать мілліонав русскіх живьот на Украіне. Кто может сказать, что у нас там нєт нікакіх интєрєсав? А юг Украіни? Ведь там полнастью адні русскіє».

— Женю, може, годі вже? Скучив за Путіним? — гукнув дід.

— Це не Путін. Мені треба написати коментар.

— До чого, до цієї балаканини?

— Взагалі. І з економіки теж, — кинув Женя не озираючись.

Сонце ще тільки хилилося до полудня, й Миколі Петровичу спочивати було зарано. Дід ніколи не лягав удень, зате рівно о шостій вечора був уже в ліжку і й не прокидався до ранку. Харчувався він за своїм розпорядком і не вживав алкоголю. На сьогодні Лось запланував відвідини сусіда, свого товариша по квартальному комітету, а по тому збирався поринути в улюблену польську поезію. Можна було б, певна річ, крім усього, ще й понишпорити в інтернеті, але онук завжди його випереджав.