«Льонтом. Дороги і люди»

178

Описание

Льонтом — ходити без діла, вештатися, валандатися. Так кажуть у Великій Кам’янці, де почалася дорога Богдана Ославського. Вона привела його від київських електричок через кубанські рівнини й гори Кавказу, піски Кизилкумів і Каракумів, базари Самарканда та Бухари, через Ферганську долину знову до України. З рюкзаком, спанням на узбіччях у наметі й готуванням їжі на газовому пальнику. З радістю приймати дароване, ділитися і довіряти. Разом з тим проза Богдана Ославського — більше ніж опис побаченого й почутого. Це спроба віднайти те загальнолюдське, що єднає українця з узбеком, казаха з киргизом чи грузина з росіянином. Навіть якщо це здається неможливим. ISBN 978-617-7236-46-6 © Дискурсус, видання, 2015

1 страница из 80
читать на одной стр.

Настроики

Фон текста:

Текст
Текст
Текст
Текст

Аа
Roboto
Аа
Garamond
Аа
Fira Sans
Аа
Times

Льонтом. Дороги і люди (fb2) - Льонтом. Дороги і люди 551K скачать: (fb2) - (epub) - (mobi) - Богдан ОславськийБогдан ОславськийЛьонтом. Дороги і люди Передмова

У дорозі мені бракувало давніх друзів. Думав, як повернуся, відразу підемо на пиво й пробалакаємо до пізньої ночі. Зустрічалися з того часу багато, але про мандри я майже не згадував. Взагалі розповідати не хочеться. Може, трохи, але не так, як здавалось раніше. А що я скажу? «Як там та Азія?» — запитають. Ну а я в двох словах — так і так. І ніяк! Бо нічого не зрозуміло. «Люди бідують, президент не вступиться, поки не вмре, дині солодкі, а м’ясо дешеве, тільки тягне мене до нашої кухні». Нічого цікавого. Марко Поло давно не на часі. Бери, відкривай Вікіпедію — маєш! Або ще краще: «І як з’їздили?» — «Та добре». — «О, молодці, відпочили, так тримати!»

З письмом інакше, бо це я спершу для себе все вибудовую. Це не лінива відповідь, навмисне скорочена до двох речень, бо ж запитали для ввічливості. До написаного я нікого мимоволі не змушую. Не треба слухати, скільки оповідач вимагає. Я б вимагав багато, а так — читатимуть, хто собі сам захоче й коли захоче. Воля ваша.

Не мав на меті описати Казахстан, Росію, Узбекистан ані будь-яку іншу країну, ані населення, ані звичаї і навіть не архітектуру. Не намагаюся, та й не можу сказати, як воно там. Немає конкретного Узбекистану, а є хіба його атрибути, «властивості», вказані в енциклопедіях чи путівниках, описані й відфотографовані блогерами, проаналізовані експертами-журна-лістами. Я не можу сказати добре там чи погано, криво, потворно чи холодно, а коли щось таке й написав, то дуже на то не зважайте. Просто бачив я «те», а було мені «так»; де здалося мені тісно — іншому буде просторо. Двічі потрапивши до Бейнеу, я побував у двох різних містах, хіба що обидва рази ночував у тій самій чайхані.

Кожна країна у своїх кордонах нескінченна, як земля під ногами. Тільки дурень або ґрунтознавець взявся б її описувати. А я пошукав, де є добра глина, взяв роскаль, накопав її, очистив і зробив глечик. Нате! Посуд продається порожнім. Можете покласти на піч і сусідам показувати, можете наповнювати його молоком, водою або узваром. Хто що любить. Він усе ще глина, але вже не земля.