«П'ята Саллі»

Обережно! Ненормативна лексика!

Моїм донькам, ГІЛЛАРІ та ЛЕСЛІ, а також моїй дружині, АУРІЇ, яка завжди підтримує та допомагає мені

Автор вивчав безліч реальних випадків психічного стану, зображеного в романі, та з’ясував, що вони мають, на диво, багато спільних характеристик і схожі передумови. Хоча це дослідження і сформувало підґрунтя для цього твору, сама історія цілком вигадана і не має фактичних зв’язків із будь-якими реальними людьми чи подіями.

Отже, мене звуть Деррі, й саме мене вибрали для того, щоб все записати, бо я єдина, хто знає, що з нами відбувається, а хтось же мусить вести протокол, щоб люди справді зрозуміли.

Тож, найперше, то не я надумала вийти з квартири однієї дощової квітневої ночі. Це почалося з того, що Нола розмірковувала про грецькі трагедії, які вона постійно читає, й про те, в якому вона депресивному стані. Потім вона згадала дитинство, літо на пляжі, й вирішила, що хоче знову побачити океан. Вона поїхала в метро з Мангеттену[1] до Коні-Айленду[2] й розпочала свою прогулянку. Всі атракціони та розважальні заклади вже позачинялися, вулиці між Нептун-авеню і Мермейд-авеню спорожніли, й там залишилися хіба кілька нужденних п’яниць, які позамотувалися в газети та, скрутившись калачиком, лежали під дверима. Від цього їй погіршало, бо здалося, ніби то час завмер в очікуванні літніх збіговиськ. Вона подумала, що в сльотавий квітневий вечір Коні-Айленд стає найбезлюднішим місцем у світі.