Якось мені надійшов лист від незнайомої жінки з проханням почитати її роман. Мене здивувало не це, бо такі прохання отримую часто й колись сама зверталася до старших колег. Перед літератором-початківцем постає, наче ніж до горла, дилема: писати чи не писати. Для мене це звучало по-іншому: бути чи не бути. І, отримуючи від когось рукопис, я можу визначити, наскільки творчість важлива для автора, який потенціал у нього. Бо після критики він або повернеться до життя звичайної людини, або вперто працюватиме далі. Навіщо? Щоб оповісти світові щось важливе, подати сигнал: я існую, бо я відчуваю і думаю.
Алла Рогашко з міста Рівне, чий рукопис я отримала, належить, якщо я не помиляюся, до другої категорії. Вона насамперед спостерігач. І, поспішаючи з роботи додому до родини, помічає не лише людей, які чимось відрізняються від інших і тому викликають її симпатію, а й знаки на землі й на небі. Вона відкрита до світу, хоча у своїй скромності, зачаєності, невловимому смутку нагадує пташку, яка самотньо сидить на дереві під холодним вітром. Сили їй додає віра в те, що сонце врешті засяє і зігріє весь світ теплом. Не лише її, а й інших птахів, які десь так само сидять на безлистих деревах і потребують тепла. Таке ставлення до життя дуже важливе, бо допомагає протистояти долі, вірити в перемогу над темрявою.
Комментарии к книге «Осіннє Рондо місячної ночі», Алла Рогашко
Всего 0 комментариев