«Художниця»

Дззззз…

Різкий звук старого Дімкиного будильника заповнив кімнату світанковим промінням. Неждана розплющила очі й у свідомості одразу «увімкнулися» рідні запахи: із кухні долинав аромат какао з молоком, а півтораметрова подушка пахла Дімкою. І його улюбленим одеколоном.

Неждана ліниво потяглася в ліжку.

Кімнату мляво заповнювала свіжа, пост-сонна, ранкова реальність.

У двері різко подзвонили.

Кволо розхитуючись, Неждана вилізла з-під легкої й пухкенької ковдри. Якби вона не проспала світанок, то побачила б, як сонне сонечко робить те ж саме - відкидає кучеряву ковдру з темно-синіх хмар і спускає промінці додолу. Молода жінка страшенно любила атмосферу ранку, шаленіла від світанкових кольорів, але все частіше лінувалася ставати до сходу сонця, щоби все це застати… А, все-таки, мама добре знала, що їм подарувати. Усе своє життя Неждана мріяла про таку перину.

Треба буде сьогодні мамі подзвонити… Вони вже за цими всіма клопотами не розмовляли кілька днів.

Молода жінка по-старечому потяглася і спробувала встати. Спина нила.

Дзвінок у двері повторився. На цей раз він був довшим і різкішим.

- Що за наглість… це ж треба з самого ранку так дориватися… Добре, що я вже проснулася… А то би влаштувала їм ранкові відвідини… - кректала Неждана, поки вайлуватою ходою, впираючись рукою в стіну, добиралась до дверей. Вона навіть не спробувала поправити розкошматіле волосся чи приховати те, що вона щойно з ліжка. Усім своїм виглядом жінка готувалася продемонструвати, що вона абсолютно НЕ РАДА бачити цього ранкового гостя, ким би він не був.

Навіть не заглядаючи в прозурку, Неждана відчинила двері. Але за ними нікого не було. Жінка тихенько вилаялася і вийшла на сходовий майданчик. Але й там не було нікого.

Тягучий біль розплився низом живота.

Стоп. Вона не має права хвилюватися.

Крім того, вона обіцяла собі прожити цей день дуже щасливо.

- Так, я повернуся в ліжко й спробую почати цей день спочатку…

Неждана усміхнулася власній ідеї.

- Забути, абстрагуватися, як каже Дімка… О, цікаво, як там Тата? - Нежданина усмішка стала ще ширшою і цього разу по-справжньому щасливою. Жінка прилягла, задивлена, заслухана в себе, і щось тихо промуркотіла…