Пасіонарність — це виклик, талант — це провокація. Байдуже — в мистецтві, науці чи особистому житті. Ті, хто опиняється поряд з пасіонарієм, захоплюються, обожнюють, заздрять, ненавидять… Талант нестерпний, він вимагає поклоніння або знищення. Тому генії гинуть від пук заздрісників, а іноді — від рук прихильників.
«Балада для Кривої Варги» — історія-попередження для тих, хто ризикує стати над натовпом.
Я приклала вухо до полущеної стіни. Дихає…
Надсадно, хрипко, мов невиліковно хворий. Але — ще живий. Цей старий театр іще борсався — чути було шурхітливе зітхання подертих куліс, стогін протягу в коридорах, старече скрипіння потоптаних дощок сцени. Іноді сюди навіть приходять Глядачі. Приходять за звичкою, загорнені в дрантя, щуляться від холоду, обережно сідаючи на продавлені крісла. Вони не чекають від нас нічого. Ми нічого не чекаємо від них…
Боже, що я тут роблю? В цій холодній смердючій гримерці? В мене сьогодні знов немає голосу. Та і звідки йому взятись, на цьому триклятому протязі? І чого мене взагалі потягло на цю трикляту сцену?
Це все, певно, через Аманту. Моя мати завжди була для мене недосяжною, особливо ж тому, що померла від сухот, цієї романтичної хвороби, ще зовсім молодою. Солістка оперети, незрівнянна Аманта! Її численні прихильники, квіти, бенефіси… Її життя було шаленим калейдоскопом, а я була лише одним із кольорових скелець, котре чомусь постійно муляло око…
Якось ми вечеряли разом з мером; він споглядав мене, здається, не зовсім розуміючи, що я за таке. Аманта змусила мене заспівати "Елегію" просто в ресторані — вона була трохи нетвереза, з нею таке часто траплялося, ближче до кінця. Мер п’яно просльозився, сказавши, що в мене в грудях немовби маленький жайворонок. І подивився прискіпливо. Мені тоді було лише п’ятнадцять… Як я пишалася!
А потім мені випало приєднатися до неї на сцені. Мені доручили якусь дрібоньку партію — кельнерки в барі, куди вчащає головний герой…
Комментарии к книге «Балада для кривої Варги», Марина Соколян
Всего 0 комментариев