«Серафима»

Всяка людина омана,

а iстина Бог.

Вона, чесно кажучи, не подумала, що ця штука, отрута ця, подiє так швидко. Принаймнi їй обiцяли iнше. Чоловiк, за жовтим столом, на червоному до вульгарного диванi, вiдкрив рота, наче захотiв проковтнути сонячний косяк з тисячами пилинок, чи здивувався; рот його зараз нагадував блiде обижло дитячого кухлика - обнятий бiлою молочною пiною; потiм - завалився на бiк. Решту вона знала, i природна її цiкавiсть вигасла швидше, нiж життя чоловiка. Жiнка просто встала, осмикнула сукню i вийшла, замкнувши броньованi дверi. За дверима вона ретельно протерла ключа рожевою, з голубим ґаптом хусточкою i дбайливо поклала пiд килимок, наче там i справдi було йому мiсце.

Коли вона чекала на лiфт, бiля неї зупинилися двоє чоловiкiв у синiх комбiнезонах. Один, молодший, звично, холостяцьким оком, окинув її струнку, налиту соком фiгуру. Ковзнув поглядом по грудях, обличчi вродливої жiнки, з сивими якимось очима, з навiчно застиглим виразом помсти i образи, що його такi-от несуть i несуть все життя, i вiд чого ще, напевне, робляться спокусливiшi, i подумав: «Не про мене цяця». А вона насправдi злякалася. Стоячи у промiннi, що, пробиваючись крiзь металеву сiтку, висвiчувало й хлопцеве кирпате, усе в ластовиннi, зi смородинами чорних очей обличчя, вона зрозумiла, ловлячи чутливими нiздрями запах хлорованого лiнолеуму, що цей фертик бачить жiночу «кицьку» хiба що раз на пiвроку, подумки не пропускає жодної спiдницi, тож точно запам'ятає її, Серафиму. Проте вона лиш усмiхнулася перед тим, як вiдчинилися дверi лiфту, i вони разом, усi троє, плавно полетiли у чорне масло шахти. I їй чомусь вiдразу зробилося легко. Тут вона схибила, не iнакше. Вона це зрозумiла вiдразу, коли її постать, затягнута у сукню, що окреслювала м'ячi її заду, залишаючи вiдкритою пряму, коричневу вiд засмаги спину, увiйшла в паморочливу зелень червня. Але саме тодi, перед тим, як кинутися в цю зелену маячню, вона промовила:

- Хлопцi, ви не слюсарi? Я нiяк не можу вiдiмкнути дверi! - i зрозумiла свою помилку.

Старший (вона тiльки зараз помiтила його металево важкий погляд, кругле обличчя, з павутинням губ, i в неї до цього невиразного суб'єкта, з пластиковим ящиком, прокинувся, там, унизу, жiночий iнтерес) вiдповiв:

- Нi. Ми газiвники.

- Вибачте.