«Іміджмейкер із Москви»

Ранкова Москва під скупим промінням грудневого сонця холодно виблискувала шпилями Кремля, маківками собору Василя Блаженного і металевою табличкою на дверях євроофісу, загубленого в занедбаному бруко-ваному провулку між столітніми двоповерховими будиночками та гуртожитками профтехучилищ. На офісній табличці суворими літерами було викарбовано: «H. E. Боженко, доктор политических наук, Имиджмейкер международного класса».

Алюмінієвий, пенсійного віку репродуктор у формі дзвона, що пам'ятав ще голос Левіта-на та справу лікарів-шкідників, бадьоро верещав зі стовпа пісню «Утро красит нежным светом…». Життєствердна рипляча мелодія штовхалася дворами, блукала павутинням засніжених вуличок, котилася змерзлим узвозом та, врешті-решт, розбивалась об броньовані двері офісу. Тут, у відреставрованому помешканні на першому поверсі житлового будинку, самовіддано і натхненно працювали двоє – іміджмейкер Нестор Євграфович Бо-женко та його незмінний асистент Артур Андрійович Тютін, – Артурчик, – як називав його Шеф.

Нестор Євграфович – високий кароокий 38-річний чоловік у розквіті творчих, інтелектуальних і фізичних сил, із чорнявим, шляхетно посивілим на скронях волоссям, мав чудовий зір. Окуляри ж у золотій оправі він надягав лише тоді, коли зустрічався з клієнтами, – суто для іміджу, яким надзвичайно дорожив. Нестор Євграфович був людиною освіченою і цікавою, з високою самооцінкою, що базувалася на виключно об'єктивній повазі до себе за талант, комунікабельність, гострий розум, винахідливість і низку інших непересічних здібностей, справді вартих поваги. Він купував неймовірно дорогі костюми, сорочки та краватки у найеліт-ніших європейських салонах. Не відмовляв собі іміджмейкер і у вишуканих стравах елітних ресторанів. Словом, грошей на свою особу та, головне, – її неповторний імідж, він не шкодував.