«Тереза та парабола»

This body holding me

Feeling eternal all this pain is an illusion

Of what it means to be alive

Сонечко семикрапкове (також знане в деяких колах як Coccinella septempunctata) своєю появою десь між пермом і тріасом створило справжню архаїчну сенсацію. Воно вилізло з-за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева гінкго, вказуючи білими цятками в керунку палаючого оранжем заходу. В цю секунду тріумфу сонечко видавалося сяючою планетою, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну горошину панцира лищали неозорі хітинові бліки. Сонечко завмерло на тлі велетенського диска сонця і вмиротворено заворушило вусиками.

Так на світ, необов’язковим транзитом, з’явилося сонечко, найгармонійніша серед присутніх на планеті істот. І хоч у реальності, доступній нашому сприйняттю, сонечка проводять всього шосту частину відведеного їм часу, саме вони підтримують у людині первинне відчуття спокою та злагоди зі самим собою. Тим не менше, у світовій свідомості образ сонечка так міцно пов’язаний із епохою праящерів, що й досі, при вигляді цього милого, щокастого малюка згадуються паркість світагнків та велетенські стовпи динозаврячих ніг.

Спостерігаючи за праісторичним сходженням сонечка на вістря зажухлої травини, Терезка з певною заздрістю зрозуміла, наскільки добре чуєшся, коли в тебе на спині така гладка півкуля, а на ній — чорні цятки. Це ж умерти можна з радості.

Лускатий циліндр попелу з тріском відлупився від тліючої цигарки і впав десь у траву. Тереза напружила погляд і сфокусувала його на жевріючому кінчику, що сам собою тягнувся до фільтра. Вона перевернулася на спину, затягнулася й пустила дим у небо серпня.

Що б могла Терезка розповісти про саму себе, якби не її наплечник? Нічого. Вона не вміла перескакувати язиком зі слова на слово так швидко, як це вдавалося Бубі. Не кажучи вже про той пафос Єгови, з яким ронив слова Антон.

Легко переносила тільки товариство себе та маленьких дітей.

Ну і ворон. Ці птахи (як перші, так і другі) дивилися на світ спокійними, тверезими очима свідомих себе власників крил. Деколи навіть здавалося — їх очі світяться.

Але це вже літературщина.