— Ну, це хіба якісь або суїцидники, — розсміявся корчмар, — або каліки з ослабленим інстинктом самозбереження. Самим чіплятись до старшин ВНУ! Це абсурд, панове, — у день випуску!!! Ха-ха-ха! Я вам подам смажене м'ясо зі спаржею.
— Це якісь там яблуненки, книші та подібні до них будуть битися, — розвивав далі тему чотар Ткаченко, — побити беззахисних цивілів для них найвища звитяга. І єдино їм доступна.
— Що ж, побажаємо їм нарватись на майстрів рукопашного бою, — підняв склянку Котигорошко і ковтнув холодного напою, — на якихось адептів Сварги.
— Ні, краще майстрів бойового гопака, — засміявся Глек, — сваргники вирубають миттєво, а гопакісти дуже дошкульно калічать.
— Хай буде, я не проти, — теж засміявся Котигорошко, — а якщо після того ще зможуть дійти до борделю, то я маю їм ще одне побажання.
— Потрапити у кігті до садисток! — здогадався Ткаченко.
— Це не обов'язково, — сказав Котигорошко, — а ось якби у Яблуненка порвався презерватив і він підхопив би собі гонорею, то це так, цього я йому бажаю…
Того вечора вони не побилися з цивільними, не зустрілись зі своїми подружками, як планували, і навіть не напились, як збиралися, до зелених елементерчиків, а просто тихо, спокійно і навіть сумовито проговорили до глибокої ночі, попиваючи, але не п'яніючи, то віскі, то пиво, то каву.
Адже завтра вони розлучались і кожен відбував для подальшого проходження служби у не найтихіші місця. Глек — на військову базу на Гібралтар, якій постійно дошкуляли атлантидські диверсанти, Ткаченко — на Північний Схід, нести службу в санітарному поясі, який охороняє цивілізований світ від проникнення мутантів і покручів із радіаційної Зони, Котигорошко — на Кавказ, де вже кілька десятиліть з невеликими перервами триває затяжна війна з піратами.
II Подвиг перший
Комментарии к книге «Котигорошко», Василий Дмитриевич Кожелянко
Всего 0 комментариев