ҐАНЕША І СИНКОПА
1. Збиральник чорно-білих знимок.
В вікно йому бив післяобідній дощ.
Як завжди.
Як завжди у сезон дощів. Рівно чотири місяці, живучи в тропіках, ти, хоч-не-хоч, а мусиш бігати забирати недосушену білизну з двору, бо не буде тому сушінню кінця і краю. Маркіян із грюкотом закрив вікно. Знову хтось із України розпачливо дзвонив йому на мобільний - Маркіяну було байдуже. Він натискав кнопку “Сanсel“.
Задумана картина не вдавалася. Він пробував знову і знову, перебирабчи фарби і пензлі, розмащуючи кольоровий бруд на склі і вимащуючись у нього сам.
Фак. Фак... Де ж ти, в біса, ховаєшся? - то він питався в оголеної жінки, що своїми грудьми глузливо позирала на нього з його горепашного полотна. Жінка посміхалася власне грудьми, бо очей їй Маркіян не вділив - мальована частина починалася лише від носа.
Жінка з самим лише ротом... Жінка, що бреше. - власне, так і мала називатися Маркіянова картина.
Знадвору почулися звуки трохи розлаштованих ґітар і чогось, що нагадувало маракаси й тамбурини.
І коли я вивчу їхню мову, холєра? Брак мотивації, курва. Як і брак музичної освіти. Е-ле-мен-тар-но-ї. - Маркіян, замислившись, облизав брудного пензля й, оговташись, хутко сплюнув маслянисту гидоту. Дивним чином плювок потрапив на його полотно. Прямісінько туди, де мав бути - чи вже й був, згідно з ескізом, - сосок його мальованої панни.
Доброго дня! - привіталися вуличні музики й завели одну зі своїх післяобідніх нібито фолкових пісень.
Доброго дня... - Маркіян якось туманно дивувався, чому це вони ходять під таким диким дощем і не бережуть інструменти. Погляд його розсіяно блукав між якоюсь яскраво-червоною хустинкою на шиї ґітариста і його, Маркіяновим, бульбастим плювком на грудях мальованої. Відтак він жестом запросив музикантів зайти під дашок до нього в майстерню. Вони ступнули кілька кроків до Маркіяна, співаючи й роззираючись водночас. Один із музик - той, що трусив маракасом, - нагло втупився в незакінчене полотно. Маркіян аж навіть був відчув якийсь сором за наготу своєї жінки, але тут же колишня злість до неї зайняла своє місце і тепер він уже мало що не цідив крізь зуби:
Нате, подивіться на неї. Бачили таку шльондру?
Комментарии к книге «Ґанеша і Синкопа», Ірена Карпа
Всего 0 комментариев