«І тим, що в гробах»

Дмитру Сергеєву, людині з великим серцем

Немає прохання підступнішого за «зрозумійте мене правильно, будь ласка». Чиста риторика, ритуал і етикет: на результат ніхто і не сподівається, до нього ніхто і не докладається. Хіба що у своєму прагненні зрозуміти іншу людину ми почнемо адресувати до неї правильні запитання.

Занадто песимістично звучить? Ок. Переформулюю, метафоризую, прогуляймося під крапельками.

Побутова дрібничка із XVII сторіччя. За венеційське дзеркало одна родина сплатила вісім тисяч ліврів, а за придбану того ж часу картину Рафаеля — три тисячі. Ясно, що дзеркала тоді були дорогою забавкою. Але подивімося ще й так: нам пропонують високохудожні, естетично довершені, глибоко змістовні художні твори, а оберемо ми те, в чому зможемо побачити себе, впізнати себе і — хіба не варіант? — помилуватися собою. І охоче за це впізнавання-себе заплатимо.

Свою інакшість людина поділяє з усім існуючим, свою несхожість вона поділяє з усім живим — це основа унікальності людини. Я наразі зверну на «поділяє» і вам раджу. Так просто все насправді. Наш голос, наше тіло — це те, що ми є. Що говорить наш голос і що робить наше тіло — це те, хто ми є. Якщо скористаємося шансом говорити і робити.

І тим, що в гробах. Продовження цитати пам’ятаєте? …життя дарував. Це з акафіста до Воскресіння. Власне, воскресіння. Власне, отримане в дар життя. Нерівнозначний обмін, до якого нас усіляко в цій книжці спокушатимуть. І варто спокусі піддатись…