«Знахар»

Тадеуш Доленга-Мостович (1898–1939) — польський письменник, журналіст, сценарист, автор кільканадцяти романів, зокрема екранізованих: «Кар’єра Нікодема Дизми», «Знахар» та «Щоденник пані Ганки».

Народився на Вітебщині. Вступив до Київського університету на юридичне відділення. 1918 року пішов добровольцем до лав польської армії, де служив до 1922 року. У 1922–1926 роках працює як журналіст газети «Rzecz Pospolita» у Варшаві, а пізніше повністю присвячує себе літературі. Його романи й оповідання набувають у Польщі величезної популярності.

З початком Другої світової війни мобілізований як офіцер. Розстріляний з радянського танка 22 вересня 1939 року в м. Кути на Буковині.

Переклад з польської Божени Антоняк

В операційній панувала глибока тиша. Зрідка її порушував різкий металічний звук хірургічних інструментів на скляній таці. У повітрі, нагрітому до тридцятьох сімох градусів за Цельсієм витали солодкавий запах хлороформу й гострий — свіжої крові, які проникали під маски, наповнюючи легені нестерпною сумішшю. Одна із санітарок зімліла в кутку зали, проте ніхто не міг відійти від операційного столу, щоб привести її до тями. Не міг та й не хотів. Троє асистентів не зводили очей з відкритої червоної порожнини, над якою, здавалося, незграбно й повільно рухалися великі, грубі руки професора Вільчура.

Кожен щонайменший рух його долонь треба було негайно зрозуміти. Кожне невиразне слово, яке час від часу чулося з-під маски, становило наказ, зрозумілий асистентам, які миттєво його виконували. Ішлося не лише про життя пацієнта, але й про дещо значно важливіше: про успіх цієї шаленої, безнадійної операції, яка могла стати тріумфом хірургії й означала ще більшу славу не лише для професора, не лише для його клініки та учнів, а й для всієї польської науки.

Професор Вільчур робив операцію на серці. Він саме тримав його в лівій долоні й ритмічно масував пальцями, бо воно постійно слабло. Крізь тонку гумову рукавичку відчував кожен його рух, ледь чутне булькотіння, коли клапани відмовлялися слухатися, і занімілими пальцями примушував його працювати. Операція тривала вже сорок шість хвилин. Доктор Марчевський, який стежив за пульсом, уже вшосте встромляв під шкіру пацієнта голку шприца з камфорою та атропіном.