«Капітани піску»

Перекладено за виданням: Jorge Amado, Capitaes da Areia. Sao Paulo, Martins. 1973

Переклад роману Жоржі Амаду «Капітани піску» знайомить радянського читача з однією з найважчих сторін бразільського життя. У період, описаний автором, бразільський народ жив в умовах поліцейського терору, що настав після поразки антифашистського і національно-визвольного повстання, коли вперше в нашій країні патріоти на чолі з комуністами зробили спробу «штурму неба» і їх безжально придушили сили капіталістичного «порядку». Поліцейський терор розчистив шлях до реакційного державного перевороту, що привів країну до так званої «нової держави» Жетуліо Варгаса. «Того року, коли всім було заборонено говорити, — пише Жоржі Амаду в епілозі цього роману, — того року, який став суцільною ніччю терору, ці газети[1], єдині вуста, які говорили правду, поставили вимогу про свободу для Педро Кулі, лідера свого класу, який перебував у концтаборі».

Педро Куля, герой «Капітанів піску», ватажок групи безпритульних дітей і підлітків у столиці штату Баїя, зумів стати лідером робітничого класу.

«Ватажок капітанів піску Педро Куля, — пише Жоржі Амаду, — ніколи не знав матері, батько його помер від рани. У свої п'ятнадцять років Педро знає всі вулиці, всі провулки Баїї, всі магазини, крамниці й кафе».

Гнітючу картину безпритульності дітей Жоржі Амаду й зображує в своєму романі.

Переважна частина безпритульних дітей, неписьменних, без певної професії, вливається у пролетарську масу, яку найбільше експлуатують, якщо, живучи в злиднях, не стають люмпен-пролетарями. А найсильніші фізично нерідко стають на шлях злочину.