«Людина»

ќЋ№√ј  ќЅ»ЋяЌ—№ ј

Ћёƒ»Ќј

†

ѕќ¬≤—“№ « ∆≤Ќќ„ќ√ќ ∆»““я

†

ѕрисв¤чено

високоповажн≥й

Ќатал≥  обринськ≥й

†

Das Reich der Luge ist aufrecht, wie es noch niemals gevesen.Die Wahrheit selbst wagt sich, nur in gleissenden Fetzen vermummt, aus ihrem Winkel hervor...[1]

†

ѕан ≈пам≥нондас Ћ¤уфлер прожив добр≥ часи. Ѕув ц. к.[2] л≥совим радником, мав велике поважанн¤, великий вплив ≥ велик≥ доходи. ј що в≥н мав м≥ж ≥ншим, так Упоб≥чноФ, ту слабу сторону, що любив одушевл¤тись гар¤чими напитками, Ч се не мало н≥кого обходити. ѕро се не мав в≥н н≥кому здавати справозданн¤. ’≥ба б соб≥ самому. ј тому, що був з собою у згод≥, тому, що розум≥в себе, ¤к розум≥в ≥ своњ л≥сов≥ справи, тож ≥ ходив (¤к кажуть простеньк≥ люди) Угодинник зовс≥м у пор¤дкуФ. ¬≥дтак, коли слаба сторона змоглась та стала збагачуватись б≥льшими насл≥дками, коли показалось, що велик≥ причини спроваджують ≥ велик≥ под≥њ... тод≥ й настало... та про се вже оп≥сл¤...

ѕан Ћ¤уфлер був жонатий ≥ мав чотири доньки й одного сина. ќстатнього любив в≥н несказанно, ба нав≥ть обожав. У—е буде гордин¤ мого житт¤, св≥тило ц≥лоњ родини, се чолов≥к будучини!Ф Ч мовл¤в в≥н часто до своЇњ ж≥нки й добрих знакомих. ƒобра женщина, котра так само обожала одинака, в≥рила см≥лому в≥щуванню свого мужа. ¬она бачила сама не раз у своњх мр≥¤х сина л≥совим радником, бачила, ¤к в≥н њздив у елегантн≥й кол¤сц≥, гордими к≥ньми, б≥л¤ нього багата ж≥нка, його здоровл¤ть низенько мал≥ й велик≥, стар≥ й молод≥; бачила його також поважним л≥карем-радником у товариств≥ високих ос≥б, що з ним дружно балакають. „асами зм≥н¤в муж будучими св≥й зав≥д[3] й вибирав становище надворного радника. —упроти того не мож було вже н≥чого закинути. ј ¤к се звучало шумно! У¬исокоповажний пан √ерман-™вген-—идор Ћ¤уфлер, ц. к. надворний радник!Ф Ќадворний радник! Ќ≥, надворним радником буде, мусить бути. —е ¤краз мудр≥ше, н≥ж л≥карським радником або л≥совим радником! Ќу, щодо остатнього, то воно припало њй лише так еn раssant[4] на думку, бо њњ муж займав припадком те становище. ќднак ус¤кий, хто мав лише ц¤тинку дару думати, мусив признати, що л≥совий радник не те, що надворний радник! ј коли Ї вже хто раз надворним радником, тод≥ й до м≥н≥стра суд≥вництва недалеко. ќй, боженьку, що то не коњтьс¤ все в чудн≥м б≥гу часу! ¬она не була одна з тих, котр≥ в≥рують в чуда, в протекц≥ю, або що таке. Ѕорони боже: так низько вона ще не упала, тож саме ≥ не думав так н≥хто в дом≥ њњ та њњ мужа. ¬она хот≥ла реч≥ лише так брати, ¤к вони сам; собою представл¤лись. Ќаприклад, хто був от хоть би там ≥ √амбетта (котрого вона бачила оногди в раnорt≥сum), н≥м став славним на ц≥лу ‘ранц≥ю? яким був  олумб, н≥м в≥дкрив јмерику? ѕевно, Уне таким славним, ¤ким уже став оп≥сл¤. Ѕув ≥ ще такий один, що с¤гав немов п≥д небеса. јх, що то њй все так ≥з пам'¤т≥ вибилось, ≥ вона соб≥ н≥ ≥мен≥, н≥ року не могла пригадати! √оловне однак в т≥й под≥њ було те, що хтось там в молодих л≥тах був пастухом, а на стар≥сть став митрополитом. ќднак Ч куди ж вона загналась? јж см≥х бере. √ерман-™вген-—идор не був ан≥ б≥дним хлопцем, що вич≥сував вовну у свого батька (¤к се робив той б≥дн¤ка, той  олумб), а вже найменше пастухом. ¬≥н був сином ц. к. л≥сового радника ≥ м≥г легше, н≥ж кождий ≥нший, д≥статись на таку висоту. ≤нших перепон не могла дол¤ поставити. ўождо тих пари шк≥льних рок≥в, про котр≥ люди ст≥льки завод¤ть, то вона ними мало журилас¤. ј коли Ї вже хто раз в ун≥верситет≥, то л≥та минають, неначе б њх ≥ не було. √ерман-™вген-—идор не виказував на тепер особлившоњ охоти до науки, але (того б вона й рада бачити, хто б науку любив) чи ж можна було йому, тому живому хлопцев≥, робити з сього закид? ¬≥н же не належав до тих бездушних натур, котр≥ вм≥ють годинами нерухомо на твердих шк≥льних лавках пересиджувати; а противно, був один ≥з тих величаво уложених характер≥в, котр≥ вимагають ≥ншого проводу й поведенн¤, ¤к, прим≥ром, звичайн≥ сини; ур¤дник≥в, або Ч надто мужик≥в!! ќднак висушен≥ тверез≥ професори (вона њх ненавид≥ла), котр≥ з пожовклими щоками, наче мум≥њ, проходжувалис¤ й молодост≥,. мабуть, зовс≥м не розум≥ли, вони не могли його зрозум≥ти! Ќемилий насл≥док сього був такий, що збилис¤ з. правого шл¤ху, що вз¤ли Уп≥кФ[5] на нього, прозивали його сильну волю Уупр¤м≥стю ≥ злослив≥стюФ, а його см≥л≥, своб≥дн≥ бес≥ди ≥ дотепн≥ д≥ла називали вони попросту тр≥йлом дл¤ ц≥лого класу, ще й пересл≥дували його, в повн≥м значенн≥ слова, на смерть...

ѕ≥д час, коли син невпинно розвивавс¤, п≥дростали й доньки. ѕрирода обдарувала њх п≥д кождим взгл¤дом щедро; кр≥м того, посилала њх пан≥ радникова на науку французькоњ мови й музики; батько займав гарне становище, тож по балах, домашн≥х забавах та ≥нших веч≥рках рвалис¤ за ними молод≥ люди... ≤ так усм≥халась пан≥ радников≥й будучина ¤сна та чиста, наче та днина весн¤на, ≥ вона називала њњ в своњм серц≥ своЇю Удругою будучн≥стюФ.

≤ іазд≥вство розум≥ли вони неаби¤к! –озум≥ли його так, ¤к його в нин≥шн≥х часах не розум≥Ї перша-л≥пша ж≥нка! ѕро се дбала пан≥ радникова ще заздалег≥дь. ¬она не належала до тих ж≥нок, котр≥ супок≥йним оком гл¤д¤ть на доньок, наколи т≥ беруть книжку до рук ≥ в будню днину та читанн¤м безбожних любовних дурниць. або й ≥нших пустих д≥л крадуть час богов≥. ѕравда, зовс≥м без гр≥ху в т≥м взгл¤д≥ не були њњ дв≥ середущ≥ доньки (найстарша перебувала в одноњ кревн¤чки, а наймолодша була ще незр≥ла до того тр≥йла), ќлена й ≤рина. „ерез се вона мала не раз ≥ г≥рк≥ хвил≥. ќсобливо ќлена спричинювалас¤ головно до сього. ѕовинишпорювала, бог зна зв≥дки тот≥ вар≥¤цтва[6] на день божий та й проглитала њх у ц≥л≥м значенн≥ того слова! ј ¤к розум≥ла про се оп≥сл¤ розказувати! ёрбою окружали њњ мужчини, ≥ то ще молод≥, а вона говорила, розбирала ≥ перечилась, що т≥льки Ч боже, змилуйс¤! Ѕес≥ди пекуч≥, Ч немов зал≥зо, небезпечн≥ слова, ¤к: соц≥ал≥зм, натурал≥зм, дарв≥н≥зм, питанн¤ ж≥ноче, питанн¤ роб≥тницьке брин≥ли, мов бджоли, б≥л¤ чесних ух пан≥ радниковоњ й л¤кали, наче страшила, в б≥л≥й днин≥ њњ набожну душу, денервували њњ та спроваджували безсонн≥ ноч≥... ћало що розум≥ла вона з того; в≥дчувала однак (справдешнЇ чисте серце материнське завс≥гди на прав≥й дороз≥), що дуже .лихий ≥ небезпечний демон заволод≥в душею доньки, котру пан≥ радникова так обережно стерегла, та й вн≥с њњ в крањну см≥шливост≥ й безумства! Ќаче ≥скри огн¤н≥ сипалис¤ слова з уст д≥вочих ≥ падали важкими ударами на б≥дну женщину. јх, що вона сього дожити мусила, що њњ донька розвивала неж≥ноч≥, хороблив≥, безбожн≥ погл¤ди та говорила про ¤кусь р≥вноправн≥сть м≥ж мужчиною ≥ ж≥нкою!!! ¬ таких хвил¤х була би вона найрадн≥ше з сорому та лютост≥ в землю запалась, њњ донька! .ƒонька ц. к. л≥сового радника висказувала думку, щоби ж≥нкам було в≥льно ходити в ун≥верситети, там нар≥вн≥ з мужчиною набувати осв≥ту; в життю сам≥й удержуватис¤, не ждати лише подружж¤, котре сталос¤ простим приб≥жищем проти голоду й холоду!! —е ¤краз вигл¤дало, наче б њњ н≥чого не учили, ≥ вона мусила побоюватис¤ о свою будучину! ћат≥нко божа: вона, така прегарна, поважна, потр≥бувала щось под≥бне ще й ¤вно голосити!..

—е все вона таки на своњ уха чула. ўо однак при ≥нших нагодах ≥ публ≥чно говорила, доносили њй добр≥, поважн≥ товаришки ≥ знаком≥:

Ч†Ќаколи ви њй т≥ дурниц≥ не виб'Їте з голови, то будете насл≥дк≥в г≥рко жалувати; вола ще молода, буйна!

Ч†ƒ≥вчина губить легкодушно свою будучину ≥ в≥дстрашуЇ в≥д себе ≥ в≥д других сестер жених≥в!

Ч†ƒе, ради бога, нассалась вона того тр≥йла? Ч питала знов ≥нша з товаришок.

Ч†„и завважали ви ту двозначну усм≥шку в молодого  ., коли вона остатн≥м разом розводилась про ж≥нок-л≥карок, довод¤чи, що вони були би правдивим доброд≥йством дл¤ сусп≥льност≥? ј молодий  ., се ж прец≥нь вс≥м зв≥сно, перша парт≥¤ в м≥ст≥!

Ч†’то ж буде дома њсти варити, наколи ж≥нка стане до ур¤ду ходити? ’то буде пор¤дкувати, прати, шити? Ќевже ж мужчина? ’а-ха-ха! „и ж се не чиста дурниц¤ розводити так≥ теор≥њ? я поважаю й шаную вас високо, ласкава пан≥ радникова, однак ви супроти того д≥вчати не заховуЇте достаточно материнського авторитету. Ќай би мо¤ дитина виступила з такими н≥сен≥тниц¤ми, ¤ њњ вже скоро привела б до розуму! јбо чи ви чули, що про ню пан≥ —. говорила? ј вона прец≥нь теж щось знаЇ!

Ч†ўо, ради бога, що казала пан≥ —.?

Ч† азала: ц≥ле њњ поведенн¤ то лише вища тактика кокетер≥њ; ¤ женщина й довол≥ знаю тайн≥ ходи ж≥ночоњ думки.

Ќа так≥ слова правди не знала пан≥ радникова н≥чого в≥дпов≥сти. —ид≥ла, наче б здерев≥ла, по таких бес≥дах.

Ч†ўо ж мен≥ д≥¤ти, дорога пан≥ докторова? Ч питала вона стиха.

Ч†ўо? ѕопросту книжки забрати ≥ читанн¤ хоробливих автор≥в раз на завс≥гди заборонити!

Ч†—ього ¤ не можу вчинити ќлен≥ Ч не можу! ўодо заборони, то заборон¤ю, ≥ ¤к ще; але книжки забирати... того ¤ справд≥ не можу, пан≥ докторова!!

“ут виринула перед њњ душею висока стать молодоњ д≥вчини з сн≥жноб≥лим обличч¤м та супок≥йними лаг≥дними очима...

Ч†≤ що ж вона таке, що ви супроти нењ так≥ безсил≥?

Ч†ўо? УћамоФ, каже: Удозволь, нехай ¤ тебе поважаю та не причислюю до тих, котр≥ навмисне не хочуть зн¤ти полуду з очей; що, бо¤чись правди, немов св≥тла сон¤чного, затопчують своЇв≥льно людськ≥ праваФ...

“ак≥ ≥ тим под≥бн≥ хвил≥ переживала пан≥ радникова. Ќа жаль, с¤ д≥вчина вм≥ла все њњ супок≥йну душу виводити з р≥вноваги, ¤к-небудь вона за кождий раз по таких бес≥дах (з болем ≥ лют≥стю заразом) висказувала њй своњ думки. —е н≥коли не помагало. Ќаче т≥нь, п≥д≥ймалас¤ за старшою сестрою й ≤рина, ≥, терпелива та лаг≥дна, ¤кою завс≥гди бувала, вм≥ла в таких хвил¤х, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову а гар¤че боронити поступки й погл¤ди сестри. ƒесь-колись прилучувавс¤ до них ≥ один молодий чолов≥к, медик, —тефан Ћ≥Ївич. ѕовернувши з-за границ≥ на фер≥њ додому, заходив в≥н у д≥м пана радника та затроював житт¤ пан≥ радников≥й...

„ого вже в≥н не опов≥дав!.. Ѕоже, змилуйс¤! ј вони прислухувались йому, неначе б апостол правди витав м≥ж ними та розказував про все блаженство небес. ќпов≥дав, прим≥ром, про студ≥юючих ж≥нок ≥ ≥нших, тим под≥бних; говорив, що багато з них здаЇ екзамен з найлуччим усп≥хом, а. раз опов≥дав (то се вже брехав, ¤к собака), що декотр≥ з професор≥в поженились таки ≥з своњми студентками!! ≤ багато, багато чудного розказував ще...

Ч†≈мансипац≥¤ ж≥ноча в Ўвейцар≥њ або ≥ в ≥нших поступових кра¤х Ч се точка давно виборена. ѕриходитьс¤ соромитис¤, що тут ж≥нки остались ще так позаду за другими народами; не то, що не жур¤тьс¤ сам≥ про се, щоби здобути соб≥ р≥вноправн≥сть ≥з мужчинами, але вважають њњ ¤коюсь химерою. «аграбавшись м≥ж своњ чотири ст≥ни, не завдають вони соб≥ нав≥ть наст≥льки прац≥, щоби дещо путнього прочитати, щоби хоч тим часом сею дорогою очиститись з перестар≥лих, дурних, просто см≥шних пересуд≥в. ј про ¤кусь основну осв≥ту, про розум≥нн¤ природознавства та матер≥ал≥стичноњ ф≥лософ≥њ нема вже й бес≥ди. ќсвоЇн≥ поверховно з поодинокими галуз¤ми наук, з поодинокими фактами всесв≥тньоњ ≥стор≥њ, думають, що вони справд≥ довол≥ озброЇн≥ супроти вимог житт¤. ≤ вони задумують з горсткою того наукового краму при нев≥драдн≥м положенн≥, ¤ке тепер займають в сусп≥льност≥, вести боротьбу о ≥снуванн¤! Ч “ут ≥ розсм≥¤вс¤ в≥н. Ч јж розпука бере, Ч говорив в≥н раз, наколи ќлена з бл≥давим лицем ≥ широко створеними очима прислухувалась його словам, Ч коли подумаЇш, в ¤к≥м глибок≥м сн≥ остаютьс¤ ще нин≥ ж≥нки, ¤к мало жур¤тьс¤ про свою самост≥йн≥сть!..

Ч†¬они тому не винн≥, Ћ≥Ївичу, Ч перебивала тод≥, борон¤чи, ќлена. Ч —е лиш насл≥дки нещасного вихованн¤ та вкор≥неного пересв≥дченн¤, що думати-знати пристоњть мужчин≥, а ж≥нц≥ маЇ воно служити за оздобу!

Ч†—е д≥йсно так, д≥йсно, насл≥дки пересуд≥в ≥ темноти; однак, наколи ¤ка женщина п≥д≥йметьс¤ ≥, щиро беручись за д≥ло, стараЇтьс¤ збудити сонну сестру, чому кидаютьс¤ на ню, неначеб вона торкала њх огн¤ними кл≥щами? „ому, прим≥ром, ган¤ть вас, ќлено, наколи ви њм висказуЇте своњ просв≥чен≥, здоров≥ погл¤ди? —е Ї власне те, чого ¤ ж≥нкам не можу простити. ўодо решти, то вони справд≥ невинн≥. ƒоки сучасний устр≥й сусп≥льност≥ ≥снуватиме, доти останутьс¤ вони малол≥тн≥ми; однак, ≥ сей лад не в≥чний. Ѕудучина ж≥ноча лежить в њх руках. Ќехай озброюЇтьс¤ кожда по можност≥, п≥сл¤ обставин, а збро¤ њх... ¤ка чиста, ¤ка сильна, ¤к варто по ню с¤гнути!! —е Ч знанн¤, ќлено!

“ак говорив в≥н часто, а часом ще б≥льше. ј пан≥ радникова знала, що вс≥ т≥ Уоб'¤сн¤юч≥Ф розмови в≥дносились до нењ, бо вона поборювала ту модну, божев≥льну й деморал≥зуючу хоробу на кожд≥м кроц≥. ƒл¤ того й ненавид≥ла вона його з ц≥лоњ душ≥, вс≥ма нервами њњ величезного материнського серц¤! ƒл¤ √ерман-™вгена-—идора не мав в≥н н≥коли приЇмного погл¤ду, ан≥ доброго. слова. ¬≥н важивс¤ прибирати позиц≥ю й манери ментора, неначеб вона його осе коли-небудь просила або њњ чолов≥к, радник, хоч би одним звучечком!!. Ќечемний!.. ≤з своЇю великанською постаттю, густою русою гривою видававс¤ в≥н наче ф≥рман б≥л¤ н≥жноњ грац≥озноњ ф≥гурки √ермана-™вгена-—идора...

ќдного разу роззухваливс¤ нав≥ть в≥н до того ступен¤, що вичитав йому в брутальний спос≥б л≥тан≥ю[7]. ¬она лиш припадком зачула остатн≥ слова плебейськоњ пропов≥д≥ й то, власне, коли вступала в мал≥ оф≥цини[8], в котрих мешкав хлопець, але забути њх вона н≥коли не зможе!

Ч†Ќаколи б ¤ мав вас у руках, ви, н≥кчемний, з глибини душ≥ зненавиджений хлопче, Ч сичав в≥н, Ч може, й удалось би мен≥ вас ще видобути з сього болота, в котре ви ¤к-небудь, ще так≥ молод≥, зал≥зли по вуха; а так ≥дете чимраз дальше до згуби! “епер...

Ч†¬и не маЇте мен≥ н≥чого розказувати, н≥чого приписувати! Ч боронивс¤ √ењрман-™вген-—идор. Ч «рештою ≥ду зараз до ќлени й розкажу њй, ¤к чемно вм≥Ї говорити апостол ж≥ночий.

Ч†Ѕезвстиднику! Ч закип≥в молодий чолов≥к. Ч «рештою йд≥ть! ¬она буде т≥шитись, коли дов≥даЇтьс¤ про аванс свого брата, котрий њй ≥ без того наводить безсонн≥ ноч≥.

« тоњ хвилини давала вона (радникова) йому при кожд≥й нагод≥ зрозум≥ти, що його присутн≥сть њй ненависна; а в≥н (наколи вже йому надто було) бл≥д, однак Ч мовчав, чого вона н≥коли зрозум≥ти не могла, ≥ Ч з'¤вл¤вс¤ наново...

“ак з≥тхала пан≥ радникова не раз з глибини серц¤, згадуючи згубн≥ химери своњх доньок. ћогла однак говорити й думати, що хот≥ла; могла невтомимо нагадувати донькам границ≥ ж≥ночого св≥тогл¤ду, Ч все було. надармо. ¬они оставалис¤ вперто при своњх фарсах ≥ носили голови ≥накше, ¤к випадало донькам ц. к. радника л≥сового...

†

*†* *

Ѕув п≥зн≥й ¤сний веч≥р ≥ вже по великодн≥х св¤тах. ћале м≥стечко утихло, ≥ виразно було чути шум г≥рськоњ р≥ки, що прор≥зувала м≥сто. ¬оно лежало в долин≥, а по обох сторонах п≥д≥ймались величаво гори Ч  арпати. ” мр¤чну син¤ву сповите верх≥в'¤, осв≥чене маг≥чним св≥тлом м≥с¤чним, викликувало чудн≥ тужлив≥ чутт¤ в людськ≥й груд≥...

« одноњ малоњ незначноњ хатини вийшли ќлена ≥ Ћ≥Ївич. ¬она дов≥рливо сперлась на його рамено, ≥ обоЇ звернули в одну з тихих улиць.

Ч†який нин≥ чудовий веч≥р, —тефане, Ч промовила вона стиха, поважно. Ч Ќаче б дл¤ тебе бог наказав супок≥й, щоб ти його м≥г подивл¤ти ще востаннЇ в ц≥л≥й супок≥йн≥й крас≥!

Ч†« тобою, ќлено. ўо в≥н мен≥ без тебе? який ¤ щасливий, що перебув з тобою остатн≥й веч≥р. ј все ж таки, Ч додав в≥н трохи згодом, Ч м≥шаЇтьс¤ з сим чувством важкий сум, коли подумаю, що вже завтра мушу в≥д'њжджати в≥д тебе, ≥ то на два роки!!

ѓњ пройн¤ла легка дрож ≥ вона з нервовим посм≥хом сховала золот≥ коси глибше п≥д хустку ≥, пригорнувшис¤ ближче до нього, мовчала...

¬≥н похиливс¤ вперед ≥ загл¤нув њй в оч≥. ¬она видалас¤ йому бл≥дою.

Ч†“и не кажеш, ќлено, н≥чого? Ч питав в≥н стиха.

Ч†Ќе можу говорити, —тефане... Ѕуду тоб≥ писати.

Ч†ќднак ¤ хот≥в би, щоб ти говорила. ’очу чути тв≥й голос. ’очу його чути до останньоњ хвилини!

Ч†ћоже, тоб≥ зложити прис¤гу в≥чноњ любов≥ й в≥рност≥? Ч питала вона його з вимушеним усм≥хом.

Ч†Ќ≥. ¬ прис¤ги не в≥рю. “и се знаЇш. ¬≥рю лише в силу любов≥. ј ти ж мене любиш... ти! Ч сказав в≥н з. ут≥хою, з трепещучим щаст¤м у голос≥. Ч —кажи! я хот≥в би ще раз се почути!

Ч†Ћюблю! Ч сказала вона, майже см≥ючись.

Ч†« першоњ хвилини? Ч питав в≥н у недов≥рчив≥м. тон≥, а гучний усм≥х промайнув по його обличчю.

Ч†“ак, —тефане, з першоњ хвилини, коли т≥льки ¤ переконалась, що ти говорив правду, а не так, ¤к багато мужчин, ¤к взагал≥ так багато людей, не бо¤вс¤ н≥коли ≥ н≥чого.

Ч†ј з другоњ хвилини?

Ч†« другоњ... що був д≥йсно ц≥лою людиною, не дробивс¤ в кусники дл¤ вс≥х ≥ н≥кого, не гнувс¤, а пр¤мував. беззгл¤дно до одного, до праведного; що задивлювавс¤ на ж≥нок не очима нин≥шнього брудного егоњзму, а людини люд¤ноњ...

Ч†ј з третьоњ, рибчино?

Ч†« третьоњ... коли переконалась ¤... ах, що! Ч перервала нараз жарт≥вливо. Ч ѕощо казати? ўоб ще став зарозум≥лий, ¤к друг≥, що дал≥ вже не будуть знати,. що з собою починати, ¤к поводитись, ¤ким чином доказувати, що ось то вони!.. јх, ¤к вони мен≥ вс≥ збридли!!.

Ч†ј з четвертоњ?

¬она см≥¤лас¤ тихенько.

Ч†ўо не чути було в≥д тебе помад та пахощ≥в на милю, що Ч УпардонФ Ч не обертав ти себе в ¤кусь модну малпу. ¬еликий та здоровий, Ч жартувала вона, Ч сто¤в м≥й Упан ≥ корольФ м≥ж блискучим, вигладженим гуртом ≥ не знав пор¤дно гул¤ти кадрил¤, а ще менше у в≥дпов≥дн≥й хвил≥ прискакувати до дам ≥з плащем ≥ рукавичками. Ќаче справд≥шн≥й московський медв≥дь!

ќбоЇ см≥¤лис¤.

Ч†якби то так тебе тво¤ мати почула! Ч об≥звавс¤ в≥н.

¬она здвигнула плечима.

Ч†я мовчу, бо мене не питають. Ќаколи б спитали, сказала б правду.

Ч†я знаю, що й ти не боњшс¤. “ому й в≥рю тоб≥, голубко, однак мен≥ досадно, коли згадаю, що тво¤ родина мене не терпить, њм може забагнутись присилувати тебе, щоб ти вийшла за когось другого, що, по њх думц≥, г≥дн≥ший доньки радника!

¬она розсм≥¤лась.

Ч†ѕрисилувати, —тефане? ’то може мене присилувати? ћ≥зерна гордота моњх родич≥в? ≤ди ж бо: пригадай соб≥ лучче, що ¤ тоб≥ казала, коли мовила, що стану твоЇю.

Ч†—е ¤ добре пам'¤таю, ќлено.  азала, м≥ж ≥ншим, ≥ те, що не могла би-сь без любов≥ н≥ до кого належати, х≥ба би-сь перестала чувствувати. ј тод≥, Ч казала, Ч людина що?

Ч†Ѕачиш, —тефане? Ч об≥звалась вона тихо, Ч природа каже правду, а супроти нењ йти, значило б те саме, що звертати зброю проти себе.

Ч†¬они, може, будуть тоб≥ ¤ку partie brillant[9] надставл¤ти, а не що б ти хот≥ла! ќ, ќлено, ≥ зал≥зо ломитьс¤!

Ч†“ак ти не в≥риш мен≥, —тефане?

Ч†¬≥рю.

Ч†„ому хочеш мене переконати, що могла би-м за другого вийти?

Ч†Ѕо ти також людина...

¬она висвободила свою руку з його ≥ гордо повернула голову.

Ч†“и думаЇш, ¤ належу теж до тих, котр≥ уперед спок≥йно важать становище ≥ вс≥ обставини ¤коњсь там людини, все розм≥ркують, а наколи все гарно згоджуЇтьс¤, починають любити? ƒумаЇш, що можна би у моњм серц≥ любов штучно виплекати? —тефане, Ч почулось трохи згодом док≥рливо, Ч думаю, що ти повинен мати нин≥ дл¤ мене ≥нш≥ слова, а не себе ≥ мене мучити сумн≥вами.

Ч†ѕрости мен≥, ќлено! Ч просив в≥н пристрасно. Ч ќднак гадка, що ти могла б належати до другого, а не до мене, доводить мене до краю, ≥ ¤ не зношу њњ простоњ

Ч†”спок≥йс¤, любчику! Ч прошептала вона лаг≥дно. Ч ¬≥р у мою любов. „ому не мучусь ¤, що прот¤гом двох рок≥в могла б ≥ тоб≥ ≥нша сподобатись? јдже й ти лиш людина! “ебе в'¤же лише любов до мене. ≤нших обов'¤зк≥в не маЇш супроти мене; наш≥ заручини Ч тайна.

Ч†я, ќлено, ¤! «≥ мною р≥ч ≥нша. я паную над обставинами й тому можу сказати, що в≥д мене залежить мо¤ дол¤. ∆≥нка однак, вона тепер полишена на волю дол≥...

Ч†ƒ≥йсно, Ч сказала вона з вимушеним усм≥хом. Ч ј так були б ми вже з сим ≥ готов≥, ≥ могли б о ч≥мсь мудр≥ш≥м поговорити. ¬же недалеко до дому, Ч додала тихим голосом.

Ч†Ќ≥. Ч ≤ обоЇ замовкли.

Ч†јле ти будеш часто писати... Ч перервала вона перша тишину.

Ч†Ѕуду. Ѕуду провадити дл¤ тебе дневник, а при к≥нц≥ кождого м≥с¤ц¤ посилати.

Ч†¬они, може, прец≥нь скоро проминуть, т≥ два роки, —тефане?.. Ч њњ голос кра¤в його серце.

Ч†≤ дл¤ чого б н≥, серденько? ќдин р≥к у ¬., а другий, коли буду асистентом... Ќе клопочись, а бережись лише. ќставайс¤ ф≥зично сильна, а тод≥ все легше перебуваЇтьс¤.

Ч†я буду берегтись, Ч в≥дказала вона лаг≥дно ≥ слухн¤но. Ч я й тепер см≥юсь мод≥ в лице. јле ти, —тефане, бережись ≥ ти... ах!

Ч†ўо, любко?

¬они станули й спогл¤нули на себе. ќбоЇ були бл≥д≥.

Ч†ћи вже дома.

Ч†Ќав≥ть ≥ не завважив, Ч в≥дпов≥в в≥н придавленим голосом.

Ч†≤ мен≥ не здавалос¤, що так близько... « њњ поб≥л≥лого лиц¤ гор≥ли стривожен≥ оч≥. ѕриступила близько до нього.

Ч†Ѕувай здоров, —тефане! Ч ≥, вхопивши його за руку, сильно стиснула. Ч ѕам'¤тай про мене... Ч шептала в несказанному зворушенн≥. Ч „уЇш? ѕам'¤тай!!

Ч†ќлено!

¬≥н пристрасно притис њњ до серц¤. ќп≥сл¤ ц≥лував мало що не кождий палець. Ћедве зам≥тив, ¤к ухопила його за руку й теж ц≥лувала. ¬≥н зл¤кавс¤, а вона скричала з болю. ќдночасно опустила голову на його груди й заплакала.

Ч†—или... дорога д≥вчино! Ч просив в≥н беззвучним голосом, а в горл≥ неначе давив його корч.

Ч†Ѕоюсь о наше щаст¤! Ч простогнала вона ледве чутно.

Ч†я... ¤... н≥... Ч в≥дпов≥в в≥н. Ч ћи ж любимос¤.

Ч†Ћюбимос¤, —тефане, любимос¤...

†

*†* *

Ѕудучина настала. ¬она привол≥клась ≥ зн≥чев'¤ уставилась, довго й гар¤че дожидана й тис¤чний раз прокл¤та, з своЇю чудною барвною м≥шаниною гор¤ й ут≥хи. –адников≥ нанесла вона чимало жури й болю. ќсобливо Усв≥тило родиниФ наводило немилосердно хмару за хмарою на безжурну голову пана радника ≥ його ж≥нки. як скоренько, здавалось добр≥й женщин≥, пройдуть шк≥льн≥ роки! як легко ос¤гне становище придворного радника!

—ього бажала вона за вс¤ку ц≥ну в св≥т≥! ќднак ≥накше склалос¤.

ѕочавши в≥д найнижчих клас≥в, треба було дл¤ √ермана-™вгена-—идора тримати домашнього ≥нструктора. ≤ ¤к-небудь пан радник з професорами жив на найл≥пш≥й стоп≥, через се д≥м його був дл¤ них кождого часу отвертий; все ж таки √ерман-™вген-—идор приносив кождого п≥вр≥чч¤ чимраз то г≥рше св≥доцтво. ѕри таких нагодах зм≥н¤лись любов ≥ пестощ≥ в≥тц¤ в скажен≥сть. ѕоводивс¤ наче божев≥льний ≥ був би роздер сина, коли б не сестри. Ќебоги мали вже сховок, в котр≥м держали хлопц¤ доти, доки лют≥сть батька не минула, ≥ в≥н знов у сердечний, супок≥йний спос≥б не запитував про УдитинуФ. “од≥ брала мати на себе т¤жке завданн¤ настроювати батька на УдобреФ, вставл¤ючись за ним гар¤че.

Ч†¬оно ще таке молоде, дитинне, Ч мовл¤ла вона, Ч мусить вибу¤тись; час ≥ будучина наведуть його ≥ без того до путт¤, поваги ≥ розуму. ¬ тих школах ≥ стар≥ знетерпеливились би, а не то Ч воно!

Ѕатько успокоювавс¤, м'¤кнув, ц≥лував сина ≥ умолював, щоби в≥н уже раз прийшов до св≥домост≥ та поправивс¤. ѕ≥двищив йому грош≥ на др≥бн≥ видатки, купив золотий годинник, купив кон¤ вмисне лише дл¤ нього ≥ т. п. јх, що ж бо то в≥н ≥ не виправл¤в з тими к≥ньми Ч не надививс¤ би-сь ≥ за днину! ≤ гн≥ватись на нього? “а за що?.. ўо бистроумний? ’итрий? Ѕа! Ч ўо вм≥Ї до свого допн¤ти? “упий книгоњд сього не докаже... “ак, прим≥ром, зам≥сть до школи, заб≥жить тихцем до касарн≥, де завд¤ки протекц≥њ ¤кого там нижчого Уоборонц¤ в≥тчиниФ, д≥стане схованку ≥ пригл¤даЇтьс¤ годинами вс≥м штукам њздц≥в та в≥йськовим фарсам. ќп≥сл¤ в≥ддаЇ њх дома одну за одною неаби¤к, а сказав би-сь: par exellence![10]

¬ таких хвил¤х розходилось серце старих з розкош≥, ≥ пан радник прис¤гавс¤, що позволить йому в≥дбути службу однор≥чного охотника хоть би й при гусарах.

Ч† уплю йому, Ч говорив в≥н з ентуз≥азмом, Ч таку Убест≥юФ, за котрою вс≥ оф≥цери будуть губи гризти...

ћатуру здав √ерман-™вген-—идор з тривогою, ледве що св≥домо. ≤ вибила за нею година щаст¤, а заразом ≥ година без≥менного суму дл¤ родини Ћ¤уфлер≥в. √ерман-™вген-—идор в≥д'њхав до ¬., щоб в≥дбути там дожиданий р≥к служби в≥йськовоњ, а рад≥сть родич≥в не тривала довго. ≤ нест¤мились вони, ¤к стали чим раз, то част≥ше по¤вл¤тись вс¤кого роду вексел≥ на поличках Ћ¤уфлер≥вського бюрка. ј пан радник? …ого самого можна було част≥ше, ¤к перед тим, бачити в кав'¤рн¤х. ƒеколи в≥н таки там ≥ ночував.

¬ прот¤гу трьох л≥т, почавши з вечора, в котр≥м ќлена розсталась з Ћ≥Ївичем, змоглас¤ вже колишн¤ Услаба сторонаФ радника в непогамований нал≥г...

≤ нин≥ пересиджував пан радник з своњми вибраними товаришами при Ушкл¤нц≥Ф та нар≥кав г≥ркими словами на своЇ безталанн¤.

Ч† оли —идор буде ≥ дальше таке заводити, Ч жалувавс¤ в≥н, Ч коли не перестане, то доведе до того, що п≥ду з торбами!

Ч†ўе чого не стало! ¬оно не буде так зле, любий раднику! Ч пот≥шав один ≥з товариш≥в. –адник розсм≥¤вс¤ г≥рко.

Ч†Ќе зле? ѕи¤тика, карт¤рство й проче ледарство Ч се в молодого двадц¤тидвохл≥тнього хлопц¤ не зле? ќй, прислуживс¤ в≥н мен≥, що п≥ду з торбами... з торбами, кажу, бо вже ¤ не в сил≥ дальше сього т¤гара двигати!

Ч†Ћиш≥ть його лиш, най вибу¤Їтьс¤, Ч зам≥тив знов ≥нший, ¤кийсь податковий ур¤дник[11]. Ч я вам ручус¤, що вийде з ц≥лоњ ≥стор≥њ такий чистий, такий нетиканий, ¤к лиш того треба! Ѕуде ще найл≥пшим мужем, найл≥пшим батьком; у нього бистрий розум ≥ духа чимало! ƒумаЇте, що ¤ був ≥нший у молодих л≥тах? ƒумаЇте, що над≥ мною не плакала не одну н≥чку неб≥жка мати? ≤ що ж з того? я успокоювавс¤ помалу, от ≥ п≥шов, слава богу, у власних силах угору.

Ч†як, дл¤ бога, йому не гризтись!? Ч кликнув другий, л≥кар ≥ при¤тель родини Ћ¤уфлер≥в: Ч ѕодумайте лиш, з ласки своЇњ: в≥н маЇ ще дв≥ незабезпечен≥ доньки дома, а той безсов≥сний драбисько так ≥ накладаЇ т¤гар≥ на карб родини.

Ч†Ћ¤р≥-фар≥[12], любий докторе! Ќезабезпечен≥! ƒ≥вчиськами не журюсь зовс≥м. ѕозабезпечуютьс¤ сам≥!.. Ч в≥дказав УподатковецьФ. Ч «рештою одна, а саме ќлена, так ¤к би вже й заручена з молодим  .?.. Ќевже ж, ≈пам≥нондасе?

Ч†Ќ≥, товаришу, не заручена, не осв≥дчивс¤ ще...

Ч†јле ж бо люди так говор¤ть; зрештою просиджуЇ ц≥лими дн¤ми у вас!

Ч†¬она його не хоче!

Ч†Ќе хоче?

Ч† аже, що не любить.

“ут ≥ настала нараз тишина.

Ч†ј що ти на те, старий?

–адник здвигнув плечима.

Ч†ўо ж ¤ можу вд≥¤ти? —илувати њњ? ¬она не дастьс¤ присилувати!

ќдин старий майор, що прислухувавс¤ спок≥йно розмов≥ своњх товариш≥в, нараз зареготавс¤.

Ч†“ут ≥ видно, Ч в≥дозвавс¤ в≥н, Ч хто верх веде дома! Ѕабське пануванн¤! ћаЇ вона хот≥ти? „и вона, молода, Ї в сил≥ сама р≥шати про своЇ щаст¤, свою будучину? ¬стидайс¤, старий! ” твоњй молодост≥ присп≥вував ти ≥накше. јдже молодий  . Ч се пишна, се славна парт≥¤! Doctor juris[13], судовий ад'юнкт, се б тоб≥ прец≥нь з рук не випускати!

–адник потупив оч≥ у шкл¤нку ≥ знов здвигнув плечима.

Ч†ўо ¤ можу вд≥¤ти, товаришу? „уЇш, не любить його!..

Ч†Ќе любить його! Ќачеб люди не побирались ≥ не жили й без любов≥! ƒурниц¤! ’имера!  олись вона сього г≥рко пожалуЇ, однак властивим виновником будеш ти! ƒ≥ти виховуютьс¤ ≥накше, пане Ћ¤уфлер! як довго ти живеш, доти ти й паном; але у тебе не знати, хто голова дому.  ождий сам соб≥ паном.  ождий ≥де, куди йому дог≥дно, хоч би ≥ до чорта. « того тепер показуютьс¤ ≥ насл≥дки; от тепер ≥ маЇш УлюбовФ!

Ч†¬аша правда, майор, слово чест≥, що ваша! Ч вм≥шавс¤ наново контролер.

Ч†јбсолютизм у родин≥ Ч се р≥ч наймудр≥ша. ƒумаЇте, що в мене ≥накше? ћо¤ вол¤ Ч се вол¤ вс≥х; а щодо точки любов≥ Ч покажу прим≥ри. „и женивс¤ ¤ з любов≥? ∆енились ви, може? ћен≥ нараджено УмоюФ, ≥ ¤ п≥шов раз у д≥м, дал≥ другий, трет≥й, придивл¤вс¤ всьому отвертими очима, прислухувавс¤ настарченими вухами, розпитувавс¤, розум≥Їтьс¤, дел≥катно про теЇ-то, привик до нењ, осв≥дчивс¤ Ч ≥ к≥нець. ћен≥ видаЇтьс¤, пане раднику, що ваша ќлена геть-геть переросла вас.  оли б се робили хлопц≥, се б мен≥ було ще с¤к-так до вподоби, але д≥вчата Ч н≥коли! ѕрислухавс¤ ¤ њй раз, ¤к вона вела ¤кусь розмову, але кажу вам щиро, що наколи б була менше гарна, то не прощено би њй н≥коли тих дурниць, котр≥, немов цв≥тами, повбирала гарними словами. Ќачиталас¤ нездорових твор≥в, ≥ то Ї конечн≥ насл≥дки. ¬ам було њй поводи наложити, а й тепер ще не зап≥зно. ѕопробуйте лиш ≥ переконаЇтесь, що з≥гнетьс¤.

Ч†я се також завс≥гди говорю, Ч об≥звавс¤ знов старий майор. Ч ƒисципл≥на мусить доводитись до остатн≥х консеквенц≥й[14], особливо ж у ж≥нок. ∆≥нка Ч то молодий к≥нь. ѕочуЇ сильну, зал≥зну руку, так ≥ подастьс¤ ≥ вл≥во ≥ вправо. я не кажу поводи ст¤гати, але й не надто попускати. якраз посередин≥, тод≥ йде гарно кроком. ƒе-не-де цв¤хнути бат≥жком. ѕеред трапом трохи острог≥в, перед бар'Їром Ч удар ≥ остроги, поводи своб≥дно, тод≥ летить! Ќадто замучувати не варто, особливо спочатку; се ж мо¤ теор≥¤. Ћ¤уфлер був завс≥гди лихим њздцем, тому ж його ≥ кождий к≥нь скидаЇ з с≥дла. “ак, так, Ч додав трохи згодом ≥ задумавшись, Ч дисципл≥на мусить проводитись, мусить...

Ч†ƒай-но мен≥ раз з ќленою розмовитись, ≈пам≥нондасе! Ч говорив доктор, коли оба верталис¤ одною й тою самою дорогою додому.

Ч†√овори. —кажи њй ≥ те, товаришу. “е, ти ж знаЇш...що њњ батько незабавки перестане тим бути, чим був дос≥, а то л≥совим радником...

Ч†¬она добра, шл¤хетна, Ч в≥дказав, пот≥шаючи, доктор. Ч Ѕуде з ус≥х сил старатись, щоб њњ родина не терп≥ла убожества; коли б лиш того могла забути...

Ч† ого, любчику?

Ч†—тефана Ћ≥Ївича...

Ч†ѕомершого?

Ч†≈геж...

Ч†Ѕоженьку, а вона... що з ним?

Ч†Ќе знаЇш н≥чого, старий? јдже нервов≥сть... на! ќпроче се трапл¤Їтьс¤ часто-густо, що батьки суть остатн≥, котрих у так≥ справи втаЇмничуЇтьс¤...

Ч†Ћюбила його?

Ч†јвжеж! ќбоп≥льне. ¬≥н в≥д'њхав, ¤к ≥ то тоб≥ в≥домо, на два роки з дому, щоб студ≥њ пок≥нчити, щоби вернутис¤ зовс≥м УготовимФ; тод≥ й мали своњ заручини опов≥стити, а там ≥ побратись, та, на нещаст¤, набравс¤ десь у шпитал≥ тифу й помер, б≥дачисько, таки у ¬. јдже се, мабуть, знаЇш?

–адник не знаходив сл≥в, щоб виразити своЇ зачудованн¤, аж по ¤к≥йсь хвилин≥ сказав сумним, г≥рким тоном:

Ч†ј ¤ об т≥м н≥чого не знав! ѕравда, в≥н бував часто в моњм дом≥, вештавс¤ чимало б≥л¤ нењ, однак н≥коли не приходило мен≥ щось под≥бного на думку. ј вона... ≥ се ж под¤ка за мою любов? Ч кликнув ог≥рчений. Ч «а моњ батьк≥вськ≥ старанн¤? ќх, ¤к се болить, болить!! “об≥, чужому, зв≥рилась, а перед своњм батьком, перед р≥дним батьком, могла щось такого затањти!..

Ч†”спок≥йс¤ лиш, чолов≥че, Ч утихомирював доктор. Ч ƒо мене теж не приходила, щоб своЇ серце ¤краз передо мною вилити. ѕрийшла, щоб попросту порадитис¤ з≥ мною, ¤к з л≥карем. ћучила њњ безсонн≥сть, ≥ гар¤чка до крайност≥ п≥дтинала њњ сили. ¬она несказанно багато терп≥ла, ≥ то тайком; а се, старий, вимагаЇ чимало сили. УЌе могли б ви, дитинко, мен≥ сказати, Ч питавс¤ ¤, Ч що б≥льше-менше могла би сьому бути за причина? ¬и ж бували звичайно найздоров≥ш≥ з ц≥лоњ родиниФ!

У„и се мусить бути, пане докторе?Ф Ч спитала вона.

Ујвжеж, дитинко; се задл¤ вас самихФ. Ќате й розпов≥ла дрожачими устами, розпов≥ла мен≥ ц≥лу ≥стор≥ю. я ледве затањв своЇ зворушенн¤. яка шкода, що дол¤ обоњх так роздавила! Ѕула б з них вийшла прегарна пара, а њх потомки, старий... њх потомки... ех! Ч тут ≥ замовк нараз.

Ч†≤ що ж дал≥, докторе? Ч питав радник пригнетеним голосом.

Ч†Ќ≥чо. ѕросила лиш, щоб ¤ об т≥м н≥кому н≥чого не згадував, а з нею самою також про те б≥льше не говорив.  оли ¤ спитав, чому про те з своњми не говорить, в≥дпов≥ла: УЌащо?Ф

Уј так соб≥, ќлено. Geteilter Schmerz ist halber SchmetzФ[15].

¬она похитала головою.

УЌ≥, пане докторе; перше треба мен≥ сам≥й перемогти горе; ¤к довго воно в груд≥ лютуЇ, н≥хто мен≥ не поможеФ.

Ч†¬она, ≈пам≥нондасе, одна з тих, котр≥ сам≥ з собою справл¤ютьс¤.

–адник лиш з≥тхнув.

Ч†якби вона була хлопцем! Ч почав наново л≥кар, Ч були б з нењ ≥ вийшли люди. ј так ж≥нка... що почне ж≥нка з надвишком розуму при горшках ≥ мисц≥?

Ч†ќх, доленько мо¤! Ч застогнав радник; Ч ¤к же ти мене г≥рко нав≥стила, мене ≥ моњх безвинних д≥тей! “епер же ¤ розум≥ю, чому вона за  . вийти не може.

Ч†Ќу, що до сього питанн¤, то спробуЇмо ще, Ч в≥дпов≥в доктор. Ч —упроти отрути вживаЇтьс¤ також отрута. як в≥ддастьс¤, так ≥ затретьс¤ все горе, вс¤ гризота. “аких випадк≥в маЇмо довол≥. ¬она буде противитись, буде обурюватись, буде сл≥зьми заливатись... може, нав≥ть сильно заливатись: любила його, бач, чимало, нема тут що й сумн≥ватись, однак чи ж дл¤ того маЇ вже ц≥ле житт¤ горювати та за ним побиватись? „и ж не жен¤тьс¤ вже в св≥т≥ удруге н≥ вд≥вц≥, н≥ вдовиц≥?

Ч†јх, розум≥Їтьс¤, що жен¤тьс¤!

Ч†јдже людина Ч лиш людиною! Ч доказував л≥кар. Ч ≤ чим властиво б≥льше? Ќ≥чим б≥льше, н≥ менше ¤к... зв≥риною, ≥ то товариською, розумною зв≥риною. —пос≥б в≥дживлюватис¤, боротьба о ≥снуванн¤, спос≥б розмножуватис¤ Ч все те вона маЇ таке саме, ¤к зв≥рина. —ього год≥ заперечити, наколи не хочетьс¤ йти ¤краз супроти вс¤кого розуму. ј що Їсть по правд≥, те й по розум≥. Ѕудемо отже доти апелювати до њњ розуму, доки вона кв≥нтесенц≥њ не зрозум≥Ї. ј коли зрозум≥Ї й в≥ддастьс¤, то поб≥да по наш≥й сторон≥. “ут ≥ втихомиритьс¤ ус¤кий б≥ль, прибуде родина... одне, друге... домашн≥ клопоти ≥ т. ≥., ≥ буде ще мен≥ ≥ тоб≥ вд¤чна. ј дл¤ вас, старих, дл¤ вас було б се те саме, що Ќаupttreffer![16]

Ч†√овори з нею! Ч умол¤в радник. Ч √овори, одинокий м≥й пот≥шителю! я не в сил≥. ќ, боже! «а що караЇш ти мене так т¤жко!

†

*†* *

≤ доктор д≥йсно говорив з нею. ”м≥в так приладити. що застав њњ саму дома. Ћежала в фотел≥ недбало од¤гнена й курила. ¬≥н довго њњ не бачив, ≥ вираз њњ лиц¤ здивував його. ¬се здавалось у т≥м лиц≥ супок≥йним. Ќ≥ сл≥ду н≥¤кого гор¤. —казав би-сь, все житт¤ в н≥й завмерло, лиш м≥ж бровами спр¤талось щось... щось, чого в≥н не розум≥в, що однак здавалось йому знакомим. УЅожев≥льн≥стьФ Ч мелькнуло йому через думку. ≤ з пильною ц≥кав≥стю звернув назад на нењ погл¤д та на њњ пречудн≥, тепер супок≥йн≥ оч≥.

Ч†„ого дивитесь на мене так чудно, пане докторе? Ч питала вона, прив≥тавшись.

Ч†¬и... ви... курите, ќлено? Ч спитав зм≥шаний, не даючи н≥¤коњ в≥дпов≥д≥ на њњ запитанн¤.

Ч†јдже бачите...

Ч†јле ж бо дос≥ ви не могли знести пап≥роски в ж≥ночих устах!

Ч†“ак. ќднак мож ≥ полюбити се, що передше ненавид≥лось. Ќаприклад, пап≥роску в ж≥ночих устах. Ч ≤ знов замовкла.

¬≥н почав був говорити про нервов≥сть, ≥ що вона мусить берегтись. √оворив багато про обов'¤зки, котр≥ маютьс¤ супроти себе й супроти других; особливо проти родич≥в. «ам≥тив, м≥ж ≥ншим, що людина Ч зв≥рина привички ≥ що суть люди, в котрих чутлив≥сть Ч джерело вс¤кого безталанн¤...

¬она лиш десь-колись в≥дпов≥дала, ≥ то в≥днехочу, байдужно. Ќарешт≥ в≥н почав говорити ≥ про њхн≥ домашн≥ обставини, порушив поведенн¤ брата, видатки батька, його турботи, гризоту, його зламаний душевний настр≥й...

Ч†Ќе мож ≥накше збирати, ¤к с≥¤лось... Ч закинула вона байдужно. Ч –одич≥[17] сам≥ винн≥, що в≥н пропадаЇ. ј пропадаЇ в≥н без р¤тунку. ќпроче... ¤ в≥рю ≥ в д≥дичн≥сть блуд≥в[18].

Ч† ритичний у вас розум, ќлено, Ч говорив в≥н з важкою м≥ною, Ч анал≥зуючий, розважуючий дух. ¬ам ¤ можу щось важного в≥дкрити. ѕравда, се, що скажу, нев≥драдне. Des Lebens undemischte Freude ward keinem Irdischen zu teil[19], Ч цитував в≥н патетично. Ч ќднак ви. зум≥Їте се перенести, ба, ≥ других навчити зносити так≥ пригоди...

¬она н≥чого не в≥дпов≥дала й не питала н≥чого. ƒумала лиш, що сильним духом суджено й багато перенести. ј в≥н почав говорити. «разу ман≥вц¤ми та оборотами, а трохи згодом таки пр¤мо, без ус¤ких застережень. ѕрот¤гом одноњ години дов≥далась, що вс≥ вони знищен≥, що њњ батька через ¤кусь-то суму, котру мав у себе в сховку й котроњ недоставало, в≥ддал¤ть з≥ служби.

¬она не ворухалась. ѕоб≥л≥ла лиш, немов ст≥на.

Ч†Ќа те була ¤ давно приготована, пане докторе, Ч ледве прошепот≥ла. Ч ƒавно; однак, що можна проти того вд≥¤ти?

Ч†ѕроти того... н≥чого! Ќад≥ймось, що, може, йому, хоть з ласки, друга або ≥ трет¤ частина пенс≥њ д≥станетьс¤. ¬и однак можете чимало вд≥¤ти!

Ч†ƒл¤ кого?

Ч†ƒл¤ ваших родич≥в, дл¤ вашоњ сестри, а найб≥льше дл¤ себе.

Ч†—правд≥ не знаю...

Ч†«наЇте, ќлено, прийм≥ть  ...го, ¬≥н незабавки проситиме вас о руку...

—тало тихо.

Ч†Ќе можу.

Ч†ј чому?

Ч†Ѕо, ¤к ви й сам≥ сказали, в мене анал≥зуючий ≥ розважуючий дух, критичний розум...

Ч†Ќе розум≥ю вас зовс≥м; говор≥ть ¤сн≥ше!

Ч†Ѕачу, що не розум≥Їте мене. Ѕуду отже ¤сно говорити. Ќе люблю його, ≥ наш≥ погл¤ди на житт¤ розход¤тьс¤ далеко. я не в сил≥ його й себе оббр≥хувати.

Ч†¬и сього й не робите. ¬≥н вас хоче, а ви годитесь на се.

Ч†Ќе зношу його й сумн≥ваюсь, чи зможу ще кого-небудь у життю полюбити. —е вам в≥домо, пане докторе. ј подружж¤ без любов≥ се, по моњй думц≥, брудн≥ в≥дносини. ј ¤ не хочу в н≥¤к≥ так≥ входити.

Ч†ўе перед хвилиною казали ви, ќлено, що мож ≥ полюбити се, що ненавид≥лось.

Ч†“ак, але пап≥роска Ч се не людина.

Ч†ќ, ќлено, ќлено, Ч кликнув в≥н, Ч у що ви вжилис¤?  уди загонюЇтес¤ ви у своњй хороблив≥й, пересаджен≥й у¤в≥?

¬она наче гадина та звинулась, випростувалась, та й так чатувала на його слова.

Ч†ѕодумайте, ради бога, ≥ про свою будучину. «гл¤ньтес¤ на нещасних, горем прибитих родич≥в. Ќе залишайте задл¤ ¤коњсь у¤ви стати дл¤ них п≥дпорою. ≤ ви можете колись бути мат≥р'ю!

Ч†ƒальше, пане докторе, дальше...

Ч†я й хочу дальше говорити.  уди, питаюс¤ вас, куди д≥нутьс¤ ваш≥ родич≥, наколи не прийдуть звичайн≥ м≥с¤чн≥ грош≥? ƒо найстаршоњ сестри? ¬она маЇ сама вже д≥ти; ≥, ¤к нам обоњм зв≥сно, хоробливо скупа. ƒо ≤рини? ƒоходи вчител¤ музики, хоч ≥ спос≥бного й дуже ≥нтел≥гентного, худеньк≥.  р≥м того, в≥н хоровитий, а що йому з часом може лучитись, зв≥сно мен≥ аж надто добре, а ≥ вам не може се лишитись тайною. ўо станетьс¤ з вами, з наймолодшою сестрою? ј батьков≥ й матер≥ аби не було де на стар≥сть ≥ голову склонити?!

Ч†„и ж ¤ тому винна, пане докторе?

Ч†—ього ¤ не кажу; однак ви не см≥Їте забувати, що в≥н ≥ ваш батько!

Ч†¬≥н м≥й батько, а ¤ його донькаЕ

—тарого чолов≥ка обгорнула сильна нетерпелив≥сть.

Ч†–ади бога! Ч скликнув. Ч јдже д≥ти мають ¤к≥сь обов'¤зки супроти родич≥в! —е би вам прец≥нь знати!! ј наколи всього ≥ншого не хочете узнавати, то мусите признати, що в≥н вас живив!

ѓњ оч≥ замигот≥ли.

Ч†“ут ≥ д≥йшли ми до мети... Ч сказала вона з зимним усм≥хом, п≥дчас коли з њњ лиц¤ неначеб зникла й остатн¤ крапелька кров≥. Ч ∆ивив мене. —ього ¤ не можу забути й н≥коли не забуду, пане докторе, н≥коли! Ч сказала врочисто. Ч ¬≥дпов≥дно до моњх сил, в≥дпов≥дно до моњх зд≥бностей, а властиво в≥дпов≥дно до мого знанн¤, котрим мене м≥й батько ≥ тепер≥шн≥й устр≥й сусп≥льний вив≥нували, хочу соб≥ сама заробл¤ти на кусник хл≥ба, а заробленим щиро д≥литись з родичами... ќднак задл¤ обов'¤зку проти вол≥ сковуватись з мужчиною, з обов'¤зку його ≥ себе оббр≥хувати... ¬ ч≥м мен≥ тут добачувати св¤т≥сть обов'¤зку, коли самий сей обов'¤зок стане брехнею? «акиньте вашу думку, пане докторе! Ч сказала, глибоко в≥ддихуючи ≥ слабо усм≥хаючись. я не вернусь б≥льше з раз обраного шл¤ху. Ѕачите? Ч додала вона. Ч я д≥йсно одна з тих Урозважних критичних ум≥вФ, котр≥ ан≥ себе, ан≥ других не щад¤ть. я все анал≥зую й не маю милосерд¤ н≥ над собою...

Ч†Ќ≥ над вашим батьком?

Ч†“ак, пане докторе.

Ч†« жалем переконуюсь, ќлено, що з вас говорить нелюдський егоњзм, ¤кась божев≥льн≥сть. Ќ≥, Ч говорив в≥н зг≥рдливо, Ч ви, справд≥, не спос≥бн≥ до самопожертвованн¤!

Ч†Ќазивайте се в мене егоњзмом, однак не забувайте, що се, що силуЇ мене виходити замуж за  ...го, з≥ сторони моњх... також самолюбство...

Ч†¬и соф≥стка!

Ч†ј ви лихий оборонець правди, пане докторе...

Ч†√≥рко будете ви колись сього жалувати! Ч кликнув в≥н. Ч ¬и ще не знаЇте житт¤, однак воно само буде вас батожити й здере полуду з ваших засл≥плених очей! —трашна буде дл¤ вас тота хвил¤, в котр≥й ка¤нн¤ ≥ сумл≥нн¤ об≥звутьс¤ в ваш≥м серц≥!

Ч†я супроти усього озброЇна! Ч говорила вона з тим самим слабим усм≥хом, а њњ оч≥ стали мимовол≥ вогк≥.

Ч†Ќе проти всього, ќлено; проти безмилосердноњ прози житт¤ Ч н≥. ќпроче, вже й сильн≥ш≥ характери, ¤к ви, зламалис¤.

Ч†як ви се розум≥Їте?

Ч†Ѕ≥да ломить ≥ зал≥зо, а ви лиш людина... ¬она здригнулас¤ ≥ гл¤нула на нього несамовитим погл¤дом.

Ч†Ќ≥коли, пане докторе, Ч в≥дпов≥ла оп≥сл¤ з супок≥йною горд≥стю. Ч ¬ласне дл¤ того, що ¤ людина.

ѕо його лиц≥ промайнув ¤кийсь загадочний усм≥х. ¬≥н п≥дн¤вс¤ ≥ схопив капелюх.

Ч†«нос≥ть ≥з г≥дн≥стю наступаючий удар! Ч сказав ≥ подав њй руку на прощанн¤.

Ч†ƒ¤кую вам за ваше сп≥вчутт¤, пане докторе! Ч в≥дпов≥ла холодно.

†

*†* *

ўось у дв≥ нед≥л≥ п≥сл¤ сењ розмови вернув радник сильно п≥дпитий додому. ƒоктор опов≥стив йому результат своЇњ розмови з ќленою, а внасл≥док сього ≥ внасл≥док випорожнених багатьох фл¤шок був в≥н у лих≥м настрою.

¬≥н змагавс¤ з ж≥нкою, котра робила йому г≥рк≥ докори з причини його нещасного налогу й насл≥дк≥в, ¤к≥ в≥н тепер на них спровадив. ¬≥н в≥дгукувавс¤ њй грубими словами, за¤вл¤ючи, що не маЇ зовс≥м нам≥ру так поводитись, ¤к се дурним бабам захочетьс¤. ¬≥н був уже довол≥ довго терпеливим: тепер однак не стаЇ вже ≥ йому тоњ сили...

Ч†як можеш так≥ дурниц≥ плести, чолов≥че! Ч боронилась радникова. Ч ’то остававс¤ завс≥гди паном своЇњ вол≥ й розпор¤джував гр≥шми? ’≥ба ж ¤? —л≥па ¤ була й недосв≥дчена, що не наложила тоб≥ зараз з першого разу повод≥в; не найшлась би ¤ нин≥ в так≥м положенню, котре доводить мене до розпуки. “об≥ ≥ маю завд¤чити, що нин≥ люди показують на мене пальц¤ми; на своњ стар≥ л≥та буду жебрати кусника хл≥ба в д≥тей або в зарозум≥лих сво¤к≥в! ќднак лучче умру, доки се справдитьс¤!

Ч†’а-ха-ха! Ч розсм≥¤вс¤ чолов≥к зам≥сть ус¤коњ в≥дпов≥д≥.

–адникова стривожено повернула до нього своЇ лице, що в остатн≥м час≥ сильно вихуд≥ло.

Ч†ўе й см≥Їшс¤! Ч питала вона г≥рко-зг≥рдливо.

Ч†“и мен≥ хот≥ла би поводи наложити? Ч реготавс¤ в≥н злосливо. Ч “и, що не маЇш нав≥ть наст≥льки сили, щоб супроти своЇњ доньки показати св≥й материнський авторитет? «носи ж тепер насл≥дки твого л≥берального вихованн¤ й любуйс¤ думкою, що ќлена зостанетьс¤ старою химерною панною. ¬она не хоче й чути про  ...го.

–адникова так ≥ здригнулась при його словах; було по н≥й видно, що вона угиналась п≥д њх т¤гарем.

Ч†„и се д≥йсно правда, ≈пам≥нондасе? Ч питала вона несм≥ливо й нервово дрожачою рукою в≥дсунула на стол≥ лампу наб≥к, щоби л≥пше загл¤нути йому у лице. —е не могла бути правда. јдже се подружж¤ мусило статись р¤тунковим средством супроти вс¤коњ нужди дл¤ нењ ≥ дл¤ њњ б≥дненькоњ наймолодшоњ дитини.

Ч†≤ ¤ хот≥в би, щоби се не була правда... Ч в≥дпов≥в радник насм≥шливо. Ч “епер можеш ≥ти до нењ ≥ њй под¤кувати. ј коли н≥, то наложи њй поводи... „ому ж н≥? ƒрант¤ бабське! Ч пробурмот≥в п≥д н≥с ≥ зачав нервово ходити по хат≥.

∆≥нка с≥ла та лиш закрила лице руками...

Ч†« наймолодших л≥т мала вона завс≥гди св≥й розум! Ч лютував в≥н дальше. Ч –обила м≥й д≥м посм≥ховиськом та метою вс¤ких дотеп≥в. ј тепер ще хочетьс¤ њй доповнити м≥рку безталанн¤? “е вже њй не вдастьс¤. ўе жию ¤; а коли до сього часу з батьк≥вською волею ще не познакомилась, то познакомитьс¤ з нею тепер. ¬она мусить за нього вийти!

Ч†—ього вона не вчинить, ≈пам≥нондасе! Ч простогнала радникова. Ч ќ, коли б ¤ була тод≥ передчувала, що той буде причиною њњ нин≥шнього поведенн¤! якою ненависною, ¤кою незносною бувала дл¤ мене його присутн≥сть!

Ч†«а твоЇю спиною п≥ддержувала вона любовн≥ зносини, кореспондувала, а ти була сл≥пою й глухою! Ч говорив радник дальше. Ч “епер збирай, що пос≥¤ла! ўо мене стосуЇтьс¤, то кажу ще раз, що ¤ покажу њй, хто голова родини. Ќе буду терп≥ти, щоби вона противилась моњй вол≥ задл¤ ¤когось божев≥льного фарсу. Ѕуду... Ч ≥ в≥н замовк нагло. ¬ поко¤х почулис¤ легк≥ кроки, а трохи згодом стала ќлена на пороз≥. Ѕула од¤гнена в темний плащ, голову завила в чорну хустку, а п≥д пахою держала грубий зв≥й нот. «давалось, що ступаЇ дуже неохотно, однак побачивши радника ≥ зламану мат≥р, в одну мить усе зрозум≥ла ≥ приступила ближче.

Ч†≤ду до ћаргарети, мамо, Ч сказала, вагаючись, Ч ≥ не буду дома на вечер≥.  люч в≥д мого покою забираю з собою, бо, правдопод≥бно, забавлюсь довше, а, повернувшись, не хот≥ла б ¤ н≥кого будити.

–адникова кивнула лиш головою, однак радник станув визиваюче перед нею.

Ч†ўо за д≥ло маЇш тепер у вчительки музики? Ќадвор≥ ллЇ дощ немов ≥з коновки, ≥ ¤ думаю, що в такий час не виходитьс¤, ¤к не муситьс¤.

Ч†—правд≥ так, тату; ≥ ¤ мушу.

Ч†„ого?

Ч†ћаю там д≥ло, Ч в≥дпов≥ла неохотно.

Ч†ўо ти можеш увечер≥ у староњ вчительки за д≥ло мати? ћоже, знов ¤ку тайну? яке rendez-vouz?[20] Ѕережись! ¬се маЇ своњ границ≥, ≥ ¤ перестав бути згл¤дним ≥ терпеливим!

ћолода д≥вчина приступила скоро до стола ≥ поклала збиток нот. ѓњ б≥ле змарн≥ле лице в≥дбивало сильно в≥д чорноњ хустки, а в т≥й хвил≥ схилила його глибоко вд≥л... було њй, очевидно, т¤жко ви¤вити се, до чого забиралас¤...

Ч†—е ноти, котр≥ ¤ в≥дписала за грош≥; мушу њх в≥днести, Ч говорила посп≥шно. Ч Ѕ≥льше в мене, тату, нема н≥¤коњ тайни...

–адникова прокинулась на соф≥, а радник станув у перш≥й хвилин≥ мовчки, наче вкопаний; однак лиш на хвилинку. ¬ сл≥дуюч≥й уже хвил≥ приступив в≥н к≥лькома кроками до нењ, а його оч≥ за≥скрились.

Ч†ўо? «а грош≥ намазала ти ту дрань отут? ќтже ти в≥дважуЇшс¤ мен≥ ще ≥ в т≥м нечесть робити? —хаменись, божев≥льна! Ч кричав в≥н дрижачим ≥з лютост≥ голосом. Ч як довго ще в мене стане терпеливост≥!

Ч†ўо хочете тим сказати, тату? Ч спитала вона спок≥йно, звиваючи назад розсипан≥ ноти.

Ч†’очу тим сказати, що не зможу пор¤дним люд¤м у лице подивитись, коли згадаю, що мо¤ донька своњм дурним поступованн¤м даЇ причину до вс¤ких поговор≥в; що в≥дкидаЇ поважного чолов≥ка, й зам≥сть того, наче б≥долашний писар, маже ноти за грош≥; що безчестить моЇ ≥м'¤, ц≥лу мою родину; що хоче а tout prix[21] в≥догравати ¤кусь роль. я тебе встидаюсь, Ч кричав, Ч встидаюсь, кажу тоб≥!!.

¬она лиш побл≥дла, ≥ оч≥ њњ здавались б≥льшими; опроче осталась, ¤к ≥ перше, спок≥йною.

Ч†√од≥ мен≥ вам помогти, тату, Ч в≥дпов≥ла вона. Ч ј що предложенн¤ поважного чолов≥ка не можу прийн¤ти, а не хочу, щоб мо¤ особа була т¤гарем дл¤ вас, буду дл¤ того на себе сама заробл¤ти. як вам ≥ другим с¤ справа представл¤Їтьс¤, не можу ¤, розум≥Їтьс¤, знати; однак ≥накше поступати також не можу.

Ч†“и однак мусиш, коли ¤ кажу!! Ч кликнув голосно, грубо. Ч ¬ остатн≥й хвилин≥ п≥знаЇш ти ще, що батько голова родини, що його вол¤ Ч вол¤ вс≥х!

Ч†„ому ¤краз в т≥м випадку? Ч питала ќлена, ≥ њњ велик≥ оч≥ зачали мигот≥ти.

Ч†Ѕо Ч ти дурна, ≥ ¤ соб≥ того бажаю!

¬она здвигнула плечима й легко усм≥хнулас¤.

Ч†Ќ≥хто не Ї управнений мати бажанн¤, котр≥ в життю другого мали би в≥догравати ¤кусь р≥шаючу роль; а ще менше на те наставати, щоб були зреал≥зован≥. я њх не можу визнавати. —ама Їсьм, тату! —ама, ¤к птиц¤, ¤к деревина в л≥с≥. ћаю сама право йти за собою або проти себе. ƒл¤ того кажу раз на завс≥гди, що не вийду за  ...го, ≥ що н≥коли, н≥коли не буду жити брехнею...

Ч†ѕозавтра в≥н тоб≥ осв≥дчитьс¤, ≥ ти приймеш його! Ч говорив в≥н б≥л¤ нењ засапаним голосом.

Ч†ѕозавтра дов≥даЇтьс¤, що не стану його ж≥нкою...

Ч†ќлено, змилуйс¤ над твоЇю нещасною мат≥р'ю, набери розуму, Ч побивалась радникова.

Ч†ћаЇте ви, може, над≥ мною милосерд¤? Ч питала вона з несказанним ог≥рченн¤м. Ч Ѕере, може, хто мою думку ≥ чутт¤ на розвагу? Ќаче ¤кусь штучну механ≥чну пружину нат¤гали б ви мене ≥ пристосовували до обставин! я однак не дамс¤ до сього ужити! Ќ≥¤ка сила св≥ту не стопче в мен≥ мисл¤чоњ самост≥йноњ людини,. а коли б вам те прец≥нь удалос¤, тод≥ успок≥йтесь... “од≥... ¤ Ч не ¤...

Ч†яка под¤ка за моњ безсонн≥ ноч≥, за мою муку, мою любов материнську! Ч стогнала радникова. Ч ўо жиЇ в твоњм безталанн≥м серц≥!

Ч†ѕравда, мамо, й те, що виплекалось.

Ч†ѕрокл¤тт¤ на тебе, невд¤чна гадюко! Ч засичав радник.

¬она збиралась до в≥дходу, однак на т≥ його слова задержалас¤. «вернувши легко голову, гл¤нула на нього ≥з сп≥вчутт¤м.

Ч†¬аш≥ слова, тату, мене не бол¤ть... Ч говорила. Ч ¬ам ≥ не сл≥д ≥накше говорити, лиш так, ¤к дух, котрий вас дотепер провадив, вами волод≥в, вам ≥ велить говорити. Ќа мене не маЇ в≥н н≥ впливу н≥¤кого, н≥ сили. ¬важаю його лише нездоровою, брудною силою, котра не маЇ змислу дл¤ чистого шл¤хетного чувства; т≥й сил≥ в гр¤з≥ гаразд, вона рада б усе њй противне загарбати у св≥й круговорот ≥ приглушити. ≤ду! Ч говорила вона дальше. Ч Ќе маЇмо соб≥ б≥льше н≥чого сказати. ј так ¤к справи сто¤ть, не будемо мати ≥ на будучину соб≥ н≥чого сказати, ан≥ розум≥тис¤ не будемо.

Ч†я тоб≥ маю лише ст≥льки сказати, Ч кричав радник, Ч що позавтра приймаю осв≥дченн¤  ...го. “и ще неповнол≥тн¤, а тепер Ч ≥ди!

¬она знову станула, наче прикована, а њњ оч≥ засв≥тились чудно.

Ч†“ак? Ч сказала прот¤жно. ’от≥ла ще щось сказати, однак, надумавшись трохи, замовчала. “еЇ УщосьФ, що доктор пор≥внював ≥з пом≥шанн¤м, показалось нараз у нењ м≥ж очима. Ќе п≥дводила пов≥к б≥льше. Ќе сказала н≥ словечка. «абравши ноти з стола, вийшла.

ћ≥ж старими урвалас¤ розмова...

†

†

II

†

Es lebt in mir die Liebe zur Freiheit, der feste Entschluss, mich nicht knechten lassen zu wollen, es sei von wem es sei, nimter mein Haupt zu beugen, wo meine Seele es nicht kann; mein Leben zu leben, wie ich es verstexe, den Weg zu geben, den ich mir vorgezeichnet, und mich durch nichts von diesem Wege abbringen zu lassen; durch keine Drohung, mag er denn fuhren, wohin er willЕ

(УAllzeit voranФ von Fr. Spielhagen)[22]

†

ƒо тоњ самоњ незначноњ хатини, от≥неноњ старинезними смереками, з котроњ ќлена виходила з Ћ≥Ївичем перед майже трьома роками, пр¤мувала й сього вечора. “емн≥ська н≥ч укладалась, а дощ лл¤в неустанно. ¬≥д часу до часу п≥дн≥мавс¤ сильний в≥тер ≥ бив њњ дощем так у лице, що волосс¤ на чол≥ перемокло, а рука, що п≥дн≥мала довгу сукню, зац≥пен≥ла ≥з студен≥... —е був один ≥з тих непри¤зних зимних вечор≥в ос≥нн≥х, котр≥ заган¤ють додому усе, що лиш маЇ ¤ке-небудь пристановище...

”томлена вступила ќлена в хату. “ут мешкала њњ стара вчителька ћаргарета —. ”чителькою, правда, перестала вона бути здавна, однак стала дл¤ нењ щирою порадницею й подругою.

який лаг≥дний супок≥й, ¤кий мир прив≥тали њњ в т≥й тих≥й к≥мнатц≥! Ѕула лиш нап≥восв≥тлена. ¬ притикаюч≥м маленьк≥м салон≥, котрого двер≥ сто¤ли широко створен≥, сид≥ла старенька дама при фортеп'¤н≥, ц≥лком затоплена в Ўопен≥. ¬≥н був њњ любимцем, ≥ вона виконувала його твори майстерно. Ѕез шелесту розгорнулась д≥вчина з плаща та хустки, т¤жк≥ коси так ≥ розпустила по плечах. «а висками товклись у нењ живчики, а голова сильно розбол≥ла ≥з зворушенн¤.

ѕ≥д в≥кном сто¤в старомодний фотель староњ дами, а перед ним столик до роботи. “ут ≥ опустилась вона, щоби спочити, ¤к се часто робила. —е не першина, що њњ гонили та сл≥дили, наче ¤ку небезпечну дику зв≥рюку...

Ќаче хвил≥, припливали до нењ м'¤к≥ звуки фортеп'¤но. –аз любовн≥ пристрасн≥, то знов западали вони глибоко в душу; н≥би бавл¤чись ними, перейшла ћаргарета незам≥тно на ≥ншу тему. Ќачала Ўопена УImpromptu phantasieФ.

“ихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нов≥, пориваюч≥, чарод≥йн≥, наче опановуючи себе, немов та¤ скована пристрасть, коли чолов≥к з болю задрожить, застогне, а дал≥ вмовл¤Ї в себе: Успокою, спокою, спокою!Ф...

як часто ≥ прислухувалась ќлена т≥й штуц≥, все однак, що в≥дчувала при т≥м ≥ думала, було однакове. “а сама гар¤чозимна дрож обгортала њњ, приковувала та загадочна сила музики, що нас пориваЇ, додаЇ сил, дотикаЇ нас до найглибшоњ глибини душ≥... Ќин≥ однак в т≥й хвил≥ прокинулась вона так бистро, наче б њњ доторкнувсь ¤кий лихий демон; прокинулась ≥ сховала розпучливим рухом лице в долон≥. —е ж був його улюблений тв≥р. « того однак часу не хот≥ла його б≥льше чути. ѕравда, стара вчителька не могла знати, що вона тут сид≥ла немов на вигнанню, а так ≥ мусила прислухуватись; а хвил≥ звук≥в не мали милосерд¤. « њх глибини виринула згадка ≥ стала живою картиною. ќдного разу, коли обидвоЇ зайшли до ћаргарети на музику, а вона в≥догравала УImpromptuФ по-мистецьки, тод≥ ≥ ви¤вив в≥н њй к≥лькома словами свою любов. —меркалось, наче нин≥. ¬≥н сид≥в, уперед похилений, п≥дперши голову на руки, ≥ прислухавс¤. Ќеподал≥к в≥д нього сид≥ла вона. ѕосередин≥ гри встав нараз ≥ приступив до нењ. яка одинока незабутн¤ хвилина! ¬ ¤к≥м неописан≥м зворушенню находивс¤ в≥н тод≥ Ч звичайно спок≥йний, гордий! ѕризнанн¤ його тод≥шнЇ було лиш в≥дгомоном тоњ музики Ч скована пристрасть. ј вона? Ќайн≥жн≥ш≥ нерви дрожали, тремт≥ли в н≥й. јдже обоЇ носили в серцю любов, однак ≥ обоЇ були горд≥, вразлив≥, ≥ одне не хот≥ло другому признатись, аж таки в≥н перший почав...

Ќе було се ¤кесь упоЇнн¤, що њх обн¤ло. —е була сила глибока, могуча, п≥дн≥маюча сила, котра не знаЇ н≥¤ких перепон, н≥чого не жахаЇтьс¤, котра, проломлюючи дорогу, пориваЇ усе з собою, часто руйнуЇ те, що закони ≥ звичањ, ≥ час з трудом збудували...

ѕравда, що музика п≥дсичуЇ ≥ б≥ль у людськ≥й груд≥ аж до божев≥льност≥. ћузика п≥рвала тепер ≥ молоду д≥вчину у своњ об≥йми. ¬она почала нервово реготатись, тихо, тихо, та так сердечно, що ц≥ла њњ гнучка стать тремт≥ла. ќклик виривавс¤ њй з уст, однак вона притисла руки ще сильн≥ше до лиц¤, зац≥пила зуби, хот≥ла бути спок≥йною... ќ, боже, спок≥йною!.. јдже не на се прибула вона сюди, не се гнало њњ в бурливу н≥ч, не сього вона бажала, бажала!.. √орде, непогамоване чувство!! ’то його не знаЇ!..

“рохи згодом лежала вже њњ змучена голова нерухомо на спинц≥ кр≥сла, ≥ лише рука закривала оч≥...

ѕ≥зн≥ше, коли вже стара дама перестала грати ≥ ув≥йшла з св≥тлом до к≥мнати, найшла молоду товаришку незвичайно втомленою. Ќе здивувалась вона њњ присутн≥стю; то було вже њњ звичаЇм приходити незам≥тно й неспод≥вано, а часто вже по ¤к≥йсь хвилин≥ назад вертати. ¬≥д часу смерт≥ Ћ≥Ївича стала вона такою непосидючою...

Ч†ўе йде дощ надвор≥, ћаргарето, Ч мовила ќлена м≥ж ≥ншим ≥ притисла чоло до шиби. ѕри т≥м вдивл¤лась у н≥чну темр¤ву, наче б хот≥ла там конче щось добачити. «ам≥сть того бив дощ голосно о в≥кна, а поза углом хати свист≥в та вив в≥тер, немов хот≥в насилу з≥рвати стару хатину. Ћише стар≥ смереки шум≥ли перед нею успокоююче ≥ горнулись охотно за в≥тром.

Ч†Ќевже ж ти знов хот≥ла б в≥дходити? Ч питала вдовиц¤ з тривогою, а заразом любо... Ч ≤ то в таку непогоду? ¬ибий соб≥ лиш те з голови, ¤ тебе не пущу.

Ч†Ќ≥, ћаргарето, ¤ ще останус¤. я принесла вам ноти, ¤к соб≥ њх на нин≥ бажали, а дал≥ хот≥ла те дещо опов≥сти, дещо написати...

Ч†Ћист?

Ч†Ћист.

“ут ≥ розпов≥ла вона стар≥й ж≥нц≥ все, що пережила в остатн≥м час≥, в≥д сцени з доктором, аж до бурливоњ розмови з батьком.

Ч†≤ що ж задумуЇш чинити, ќлено? ¬ нед≥лю з'¤витьс¤ напевно. ƒожидав, ¤к мен≥ здаЇтьс¤, лиш прињзду своЇњ матер≥, котру хоче тепер вз¤ти до себе.

Ч†’очу йому правду сказати. —кажу, що знаю про його нам≥р щодо мене; заким однак р≥шуче приступить до д≥ла, мусить одне д≥знатись; а то, що д≥вчина, котру задумуЇ на ц≥ле житт¤ вз¤ти за ж≥нку ≥ по котр≥й з певн≥стю над≥Їтьс¤, що буде становити УдушуФ його дому, не любила його н≥коли. ўо коли б ¤ хот≥ла за нього вийти, то вийшла б лиш з тоњ причини, щоби родичам, одн≥й незабезпечен≥й сестр≥ ≥ соб≥ придбати ¤кесь пристановище. Ќе Їсть се н≥¤ким усл≥в'¤м, п≥д котрим вона р≥шилась-таки вийти за нього. ¬она хоче лише йому тим ощадити неприЇмноњ, а подекуди ≥ понижаючоњ хвил≥, а заразом хоче ≥ очиститись в≥д закиду, будто вона слабуЇ на гордоту ≥ химери. «а нього не вийде. Ќе могла б сього н≥коли вчинити; попросту вона не може зобов'¤зуватись до доживотноњ брехн≥...

Ч†—е в тебе, ќлено, д≥йсно не...

Ч†∆арт? Ќ≥, ћаргарето, правда.

¬довиц¤ мовчала через хвилинку.

Ч† ождий маЇ своњ погл¤ди на так≥ реч≥, Ч об≥звалась оп≥сл¤; Ч однак, ¤к то кажуть: У≥ мудрому чолов≥ков≥ не встид послухати поради...Ф

Ч†ƒл¤ мене нема поради, ћаргарето, Ч в≥дпов≥ла тихо ќлена. Ч УЌа милуванн¤ нема силуванн¤Ф, так само ≥ на поважанн¤; а вироблен≥ погл¤ди на житт¤, котр≥ т≥сно зв'¤зан≥ з нашою сов≥стю, також не даютьс¤ скинути, наче та од≥ж.

Ч†—ього ¤ й не хочу сказати. я хот≥ла була лиш спитати, що властиво думаЇш зробити з собою, коли не хочеш в≥ддатись?

Ч†«адумую жити по своњй натур≥ ≥ по правд≥.

Ч†ѕо правд≥! Ч усм≥хнулась сумно старенька женщина. Ч Ќе знаю, що соб≥ властиво п≥д тим думати. ќдначе, вз¤вши все на розвагу, то що ти маЇш супроти особи  ...го? ўо тепер його не можеш любити, розум≥ю дуже добре. ўо, оск≥льки тебе знаю, може, взагал≥ не будеш його любити, знаю аж надто добре. ƒумаю однак, що людська натура довол≥ знана, щоб будувати на ню ≥ на будучину: наприклад, що привикнеш до нього. ¬≥н добрий чолов≥к, се кождий знаЇ. ¬≥н дос≥ щиро спомагав мат≥р, а тепер нав≥ть бере њњ до себе. —ього не вд≥Ї нин≥ кождий.

Ч†ƒ≥йсно! Ч перебила њњ ќлена, г≥рко усм≥хаючись. Ч –≥дка великодушн≥сть!  ождому в≥домо, що доки в≥н учивс¤, вона, вдовиц¤, г≥рко роботами заробл¤ла грошики, щоб його удержувати на ун≥верситет≥. ўо њњ тепер, коли вже перестала бути продуктивною силою, не виган¤Ї надв≥р, то вже ≥мпонуЇ св≥тов≥!

Ч†ќх, ќленко! ќг≥рченн¤ чинить тебе несправедливою. ¬≥н не граЇ, наприклад, у карти, не п'Ї, а те, бач, чимало значить.

Ч†Ќ≥, зате в≥н чолов≥к холодний, з вирахованн¤м, котрий лиш хоче вживати, котрого У¤Ф становить дл¤ нього одинокий св≥т. У”живати, бо лиш раз живетьс¤Ф Ч се його засада, котроњ в≥н ≥ пильно держитьс¤. Уќднак при т≥м ≥ другим дати житиФ Ч се не його засада, ћаргарето. Ќа те спуст≥тьс¤. —е егоњст ≥ чолов≥к гордий, котрого, ¤к вихвалювавс¤ раз перед —тефаном, н≥чого на св≥т≥ не дивуЇ, котрий усього вживав, усього скоштував, котрого н≥¤ка ж≥нка не в сил≥ довший час придержати, бо, мовл¤в, знаЇ наперед про кожду, що потр≥бував би лише палець надставити, а мав би њх дес¤ть нараз, його, наприклад, важн≥ соц≥альн≥ питанн¤ житт¤ н≥чого не обход¤ть, бо на те, ≥мовл¤в, Їсть довол≥ студент≥в, ф≥л≥стер≥в ≥ ≥нших божев≥льних. ƒл¤ нього його зав≥д Ч то лиш д≥йна корова; а про мене говорив раз —тефанов≥: У„и думаЇте, що с¤ хоть крих≥тку л≥пша в≥д других? ” нењ, ¤к ≥ у вс≥х ж≥нок, остатн¤ ф≥лософ≥¤: Ув≥ддатис¤Ф. я њх знаю. Ќаколи б мен≥ њњ д≥йсно схот≥лос¤ ≥ була б уже моЇю, тод≥ й полишила б ус≥ своњ ≥дењ, при помоч≥ котрих робитьс¤ тепер така ≥нтересна в родинному гн≥зд≥. «рештою, ≥ не см≥ла б мен≥ њх у м≥й д≥м заводити. ј до дел≥катноњ кухн≥, ¤ку ¤ люблю, вона й не пасувала бФ, ўо мен≥ з такого чолов≥ка, ћаргарето, без любов≥? ≤ чим була б ¤ дл¤ нього? Ќ≥чим б≥льше, н≥ менше, ¤к ключницею його дому... а там... Ч тут ≥ урвала.

« л¤ком п≥двела старенька оч≥ на молоду д≥вчину. “акоњ бес≥ди вона ще в≥д нењ не чула; так суворо, безогл¤дно н≥коли вона не говорила. ¬ ¤к≥ мр≥њ заган¤лась-вона при своњх спос≥бност¤х! ј знала своњ думки так удатно прибирати в слова, що сказав би-сь деколи, що воно д≥йсно так, а не ≥накше. ќднак вона любила сю д≥вчину, немов свою р≥дну дитину, ≥ думала, що вона н≥защо в св≥т≥ не повинна дал≥ ступати тою тернистою й небезпечною дорогою.

Ч†ѕрислухуючись твоњй бес≥д≥, ќлено, Ч об≥звалас¤, поважно, Ч можна б утратити в≥ру в добр≥ прикмети мужчин. ќдначе ¤ в тебе питаю, ¤ маю до сього право. „и був ≥ —тефан без блуд≥в?

Ч†—тефан? Ќ≥, Ч в≥дпов≥ла трохи згодом ќлена, п≥дчас коли њњ велик≥ оч≥ глибоко зас¤ли. Ч ¬≥н мав також своњ блуди. Ѕув нудний педант, був заздр≥сний, був гар¤чка ≥ мав ще блуд од≥дичений, про котрий дов≥давшись, ¤ з жалю та розпуки мало що не збожевол≥ла. —е була тайна, його батько збожевол≥в з питт¤ ≥ помер з того, а в≥н, ћаргарето, ¤к-небудь ≥ не пив налогово, однак пив радо. ¬и розум≥Їте, що се значило дл¤ мене мати такого чолов≥ка (а ¤ змалку бридилась ус≥ми напитками), у котрого та згубна пристрасть могла вибухнути кождого часу? ќднак ми любились, ≥, в≥руючи в нашу любов, ми думали се лихо перемогти. УЋише при твоњй помоч≥Ф, Ч говорив в≥н бувало, Ч Узм≥г би ¤ ту нещасну хворобу задавити, а з другою ж≥нкою... н≥колиФ. ≤ ¤ в≥рила, що мен≥ вдастьс¤ його вир¤тувати, при ч≥м ≥ натерп≥лась би, може, чимало, однак що було то все дл¤ мене? я ж його так любила, ћаргарето! ј тут? ўо за рац≥¤ виходити за сього чолов≥ка? ћи вели б неустанну боротьбу м≥ж собою, котра б остаточно мусила виродитись у ненависть. “ак, ¤к ¤ його знаю, то в≥н не звернув би н≥коли з шл¤ху, раз обраного; а ¤, ћаргарето, ¤ не Їсьм натурою, котра б могла зносити на своњм карку пануванн¤ другого.

Ч†“ак≥ думки, д≥вчино, Ч в≥дпов≥ла стара дама, хитаючи жал≥сно головою, Ч не доведуть до н≥чого.  оли, бач, усе розбереш, усюди загл¤неш, так ≥ стр≥неш усюди ключку. ј все ж таки в≥н узагал≥ в≥дпов≥дна Упарт≥¤Ф дл¤ тебе, ≥ ти привикнеш до нього. ѕривикаЇ чолов≥к, боженьку, чи до одного! “им скорше до людини: з днини на днину, з м≥с¤ц¤ на м≥с¤ць, а там... о, ти не знаЇш, ¤к гарно може ще твоЇ житт¤ уладитись, ¤к≥ хвил≥ береже ще воно дл¤ тебе! „и хочеш, може, сама, на самот≥ жити, от, хоч би так, ¤к ≥ ¤? Ч ≥ г≥ркий усм≥х промайнув по њњ стареч≥м зжурен≥м лиц≥. Ч „и розум≥Їш ти хоч трохи, що то значить бути злишн≥м? јбо чи розум≥Їш ти направду, що то таке убожество? Ќедостаток болить, журба мулить, пригноблюЇ, робить вовчкуватим, убиваЇ! ј ¤к стар≥сть настане, сили уступл¤ть, ќлено? ‘аховоњ осв≥ти не маЇш. „и хочеш сукн≥ пан¤м шити? ноти ц≥ле житт¤ в≥дписувати? ’очеш, ќлено?

ћолода д≥вчина мовчала, њњ голова спочивала на згорнених на стол≥ руках; ледве що видно було њњ бл≥де лице ≥з спущеними в≥¤ми.

Ч†’очеш сього, ќлено? Ч об≥звалась ≥ще раз ≥з притиском. Ч Ќ≥, год≥ тоб≥ того хот≥ти! “и д≥йсно не можеш мати ще правдивого розум≥нн¤ про нужденне вегетуванн¤[23], а то мусила би ти його пов≥тати, ¤к свого ангела-спасител¤!

Ч†Ќ≥коли, ћаргарето; лучче вмерти! Ч почулос¤ стиха.

Ч†”мерти? Ч гл¤нула понад окул¤ри на д≥вчину стара ћаргарета. Ѕув се ледувато-насм≥шливий, а заразом милосердний погл¤д, що на н≥й спинивс¤. ќп≥сл¤ зареготалась вона ≥, беручись наново за панчоху, почала одностайним голосом дальше:

Ч† оли —тефан умер, казала, що також мусиш умерти; а прец≥нь жиЇш. Ќе вмираЇтьс¤ воно так легко, ќлено; в≥р мен≥. –аз Ч се було, ¤к ≥ м≥й чолов≥к помер (щось у р≥к, ¤к ми побрались); Ч ¤ думала тод≥ теж, ¤к ≥ ти, про смерть. Ќе знаю, чому не вмерла ¤, ¤к ≥ не знаю, чого живу? ¬с≥ вдовиц≥ ≥ стар≥ панни, ќлено, вони н≥чо. ќстатн≥ належать ще до тих безталанних, що ще до того ≥ см≥шн≥. —амотн≥ блукають у життю, без приюту, без становища, сказала би-м, без змислу, ат≥ Ч жиють, щоб не вмерти. Ќаприклад ¤: смерт≥ не бажаю, ¤к в молодих пристрасних дн¤х. «наю, що к≥нець сам прийде, а буде се сумний, глухий к≥нець... „и хочеш ≥ ти вести таке житт¤? „и, може, хочеш дл¤ У≤дењФ жити? Ќаприклад, писати? —е тепер... неначе хороба в ж≥нок. ќпроче, дл¤ ≥дењ живетьс¤ доти, доки не треба за кусником хл≥ба побиватись. ¬иб'Ї однак та година, так ≥дењ перестають бути метою житт¤. ¬решт≥, нехай соб≥ й так. ƒумаЇш, однак, що прац¤ дл¤ ≥дењ заступить тоб≥ се живе щаст¤, котрого розум≥нн¤ мусить ще жити в твоњй груд≥, бо ж ти любила ≥ була любленою? „ого ж, питаю ще раз, чого ж хочеш, ќлено?

Ќемов змучена, п≥дн¤ла ќлена голову ≥ з в≥дверненим лицем оперлась мовчки о поручч¤ кр≥сла, ще й оч≥ закрила рукою. Ѕоже! ƒ≥йсно, чого ж вона ще хот≥ла? що оставалось њй ще хот≥ти? ѕисати? ƒо того не мала вона таланту, а вс¤ке дилетантство було њй ненависне. ќтже, що ж њй почати? ƒумати? √оворити? ћайже на се виходило. ј наколи на се вийшло, стало см≥шним...

—тара дама завважила муки молодоњ д≥вчини ≥, не зм≥н¤ючи н≥ пози, н≥ тону, говорила дал≥:

Ч†ƒ≥йсно, ќлено, в т≥м взгл¤д≥ не можу похвал¤ти твого р≥шенн¤. ўо задумуЇш чинити, воно, њй-богу, недобре!

ќднак вона чула, що добре. „ула, що коли не буде придержуватис¤ сењ думки, то пропаде, ¤к тис¤ч≥ перед ≥ за нею. ј того вона не хот≥ла.

Ч†ўо мучить тебе, мо¤ дитино? Ч об≥звалась знов, бачучи, що ќлена сид≥ла безмовно та нерухомо. Ч Ќевже ж тоб≥ жаль твоњх погл¤д≥в на житт¤, котр≥ ти, може, зм≥нити мусила б? ≤ди ж бо, ≥ди! яка ти соб≥ там ≥ поступова, а в т≥м напр¤м≥ осталась ти все-таки ≥деал≥стка. ќгл¤ньс¤ лиш у життю ≥ скажи сама, чи подружж¤, котр≥ лучились без любов≥, в тис¤чних случа¤х не щаслив≥ш≥ в≥д таких, що справд≥ не раз лиш любов мали за п≥дставу? ƒумала було, що ти ¤краз скорше вступиш у так зване Урозумне подружж¤Ф, а ти зам≥сть того любуЇшс¤ в романтичних засадах ≥ не хочеш у те в≥рити, що ми не в сил≥ кермувати нашою долею, що на те Ї вища сила. ѕравду сказавши, св≥т висм≥Ї тебе, дов≥давшись, що через те в≥дмовила  ..., бо його не любила!..

Ч†—в≥т, ћаргарето? Ч в≥дказала гордо ќлена, ≥ зг≥рдливий усм≥х промайнув по њњ лиц≥. Ч “а маса наших знакомих? јн≥ њх хвальба, ан≥ њх догана не були н≥коли в сил≥ постановити дл¤ мене ¤кесь правило! ћен≥ просто неможливо розстатись ≥з думкою, що так, ¤к воно Ї, Ї недобре; що наступить одначе хвил¤, в котр≥й правда см≥ло заволод≥Ї; справедлив≥сть перестане бути ¤кимось даром ласки, ≥ настане час, коли ж≥нка не буде примушена жертвувати свою душу ф≥зичним потребам...

Ч†ќт ≥ маЇш, ќлено! “воњ погл¤ди про правду становл¤ть власне причину твого терп≥нн¤. —е головне вони твор¤ть розлад, безталанну дисгармон≥ю в твоњй душ≥. «авернись, люба д≥вчино! Ч казала вона серйозно. Ч «авернись, доки ще молода, доки ще можливий р¤тунок, доки не будеш мусила соб≥ сказати, що серед людей осталась ти одна-одн≥ська!

Ч†√од≥ мене вже ур¤тувати, Ч в≥дпов≥ла молода д≥вчина, сумно усм≥хаючись. Ч Ќе в т≥м змисл≥, в ¤кому, було, задумали. ќдначе, одному мушу заперечити. ћоњ погл¤ди не так≥ ≥деал≥стичн≥, ¤к ви думаЇте.  оли б була, ¤к доктор ј. казав, менш розважним критичним умом, не була б ¤ ан≥ в част≥ такою безталанною серед нин≥шнього ладу сусп≥льного, не була б ¤ такою самотньою, ¤кою Їсьм д≥йсно.

Ч†“во¤ у¤ва надто роздразнена.

Ч†“о дайте поживу моњй душ≥; дайте мен≥ серйозну, тривалу працю. ќдначе н≥коли не сто¤ло виразн≥ше перед моЇю душею, що Їсьм Ун≥чоФ, Їсьм ¤кимось недок≥нченим, неповним сотвор≥нн¤м, котре, оставшись таким, саме не здолаЇ опанувати дол≥! ўо мен≥ з самоњ вол≥? ўо остаЇтьс¤ мен≥? Ќ≥чого, ћаргарето, н≥чого, кр≥м прокл¤тт¤, насм≥шок ≥ милостин≥.

“рохи згодом, немовби соб≥ що пригадувала, додала р≥шуче, н≥би б≥льше до себе:

Ч†Ќехай врешт≥ все б'Ї на мене, ¤ хочу до остатньоњ хвилини оставатись праведною, а хто в сил≥ чинити б≥льше, нехай робить...

Ч†ј за потреби житт¤ забула, серце? Ч спитала знову вдовиц¤, посилаючи мрачний, майже острий погл¤д з-поза окул¤р≥в.

Ч†ћоральна нужда а абсолютна б≥дн≥сть Ч се одне й те саме. Ќасл≥дки њх однаков≥. Ѕудьте ласкав≥, Ч додала оп≥сл¤ сп≥шно, Ч дати мен≥ аркуш паперу. ’очу написати до нього.

¬она встала, перейшла зв≥льна к≥мнату ≥ станула врешт≥ перед старою женщиною. Ќ≥коли не видавалась вона њй такою поважною, однак н≥коли й такою чужою.

Ч†—е тво¤ нев≥дм≥нна постанова?

Ч†Ќев≥дм≥нна.

Ч†≤ чи ти того св≥дома, що запропащуЇш сама свою будучину?

Ч†“ак, ¤ того св≥дома, що не брешу...

Ч†√од≥, бог з тобою, безталанна!..

†

*†* *

ўось у годину п≥зн≥ше покинула ќлена стару товаришку. Ќадвор≥ стало ще темн≥ше. Ћедве що десь-не-десь блимали зор≥, а по м≥с¤ц≥ таки мчалис¤ хмари. Ћише вихор гуд≥в та свист≥в безнастанно, та гнав тихими улиц¤ми...

ѕрощанн¤ обох женщин було холодне ≥ н≥ме. ўось стануло м≥ж ними, що њх роз'Їднало; вони об≥ се порозум≥ли...

—м≥ливо кинулась ќлена в н≥чну темр¤ву. —ильний подув в≥тру загасив св≥тло в руках вдовиц≥, а двер≥ за молодою д≥вчиною луснули сильно ≥ замкнулись.

Ч†„ого, властиво, вона хоче? Ч пробурмот≥ла стара нетерпеливо ≥ вертала зв≥льна напомацки у свою св≥тлицю. Ч „и при ум≥ вона?

†

*†* *

„аша гореч≥, ¤ку довелос¤ випити родин≥ Ћ¤уфлер≥в, не була ще повна. Ќов≥, зовс≥м незнан≥ чудн≥ звуки наповнили солодкою гармон≥Їю серце √ермана-™вгена-—идора. Ќаче одним замахом зрозум≥в в≥н поез≥ю, в котр≥й, зливалось м≥с¤чне св≥тло й соловейкове щебетанн¤. «розум≥в журчанн¤ чистих хвиль, зрозум≥в золоту њх п≥сню, казочну. «розум≥в сумраку веч≥рнього чарод≥йну силу. ¬≥н потонув у найн≥жн≥ших чувствах... в≥н, √ерман-™вген-—идор... любив. ќдначе його любка (була се жид≥вка) оставалас¤ глухою дл¤ тих його чудних, сердечних звук≥в. …ого просьбу, щоби стала його дружиною, в≥дкинула вона р≥шуче ≥ холодно, його гор¤ ≥ розпуки не в сил≥ описати н≥¤ке слово людське; ≥ в≥н постановив зникнути ≥з сцени под≥й. —талось воно тим чином, що в≥н вистр≥лив соб≥ в лоб...

Ќедовго по т≥м усунено радника з служби... ≥ гарн≥, золот≥ часи, про котр≥ знав опов≥дати в≥н, його товариш≥ та добр≥ знаком≥, Ч стали tempi passati![24]

†

*†* *

« чотирьох доньок була лиш найстарша ≥ ≤рина замужн¤. ѕерша вийшла за старого, однак багатого кавалера ≥ проживала безжурно далеко в≥д родич≥в. Ћедве що раз або два в р≥к питала листовно, ¤к живетьс¤ родин≥. “од≥ звичайно ќлена в≥дписувала њй точно й коротко. ќб≥ сестри н≥коли не годились з собою, а в≥д часу, ¤к найстарша в≥ддалась, в≥дчужились ще б≥льше. “¤жко приходилось тепер ќлен≥ до нењ ≥ њњ мужа в≥дсилати письмо, котре мало характер просьби. “ой њњ швагер мав далеко в≥д м≥ста к≥льканадц¤ть фальч≥в[25] пол¤ з об≥йст¤м, ≥ теЇ хот≥ла тепер пан≥ радникова за порадою ќлени вз¤ти в оренду, бо не знали ≥ншого виходу з лихих обставин. „астина пенс≥њ, котру з ласки полишено радников≥, була така мала, що ледве вистарчила б на житт¤ одному.  р≥м того, були в них ще й довги ≥, заки тих не сплачено, не можна було грошей обертати на ≥нш≥ потреби. ƒовго треба було ждати на в≥дпов≥дь, дуже довго, Ч аж ≥ прийшла нарешт≥. «¤ть, хоч ≥ неохотно, пристав на предложенн¤ своЇњ свекрухи ≥ заключив тверду, некорисну дл¤ них угоду, котру однак ≥ ќлена мусила п≥дписати.

Ќебавом в≥дтак переселилас¤ далеко-широко знана ≥ поважана родина (з вињмкою наймолодшоњ доньки, котру найстарша забрала до себе: Узаки заакл≥матизуЇтесьФ Ч писала) в нужденне пусте село ≥ почала нове .житт¤.

†

*†* *

ћинув уже п'¤тий р≥к, в≥дколи проживали на сел≥, в≥длучен≥ в≥д ≥нтел≥гентного св≥ту, в≥д ус¤ких товариських зносин.  ождий вињзд у м≥сто був сполучений з видатками, ≥ дл¤ того вони р≥дко коли вињздили. “¤жко приходилось њм хоч ≥ ¤ку там малу суму грошен¤т в≥дложити. ¬инаймлен≥ пол¤ приносили мало доходу, а про част≥шу продаж ¤ких-небудь продукт≥в р≥дко коли мож було думати. ∆итт¤, ¤ке вони тепер вели, було тихе та сумне, приправлене бурливими вибухами пи¤цтва Ћ¤уфлера. ¬≥н просиджував ц≥лими дн¤ми в нехарних[26] с≥льських корчмах, п'ючи та сперечаючись з мужиками. “ут ≥ вироблював њм р≥зн≥ поданн¤ ≥ супл≥ки та залагоджував ≥ ≥нш≥ справи, а за те платили йому мужики гор≥вкою або ≥ гр≥шми, котр≥ в≥дтак пропивав знов з ними. Ќ≥хто не здержував його б≥льше в≥д такого житт¤.  оли при суперечц≥ попадав у зл≥сть, поводивс¤ наче божев≥льний. ќдного разу вернувс¤ в≥н б≥льше, ¤к звичайно, нап≥дпитку додому. Ќа його вид впала радникова в таке роздражненн¤, що не могла спок≥йно заховуватись. ¬она ла¤ла, проклинала ≥ казала йому назад вертати туди, де пров≥в ц≥лий день. Ќа стол≥ б≥л¤ нього лежав великий зал≥зний молоток; розлючений њњ словами, шпурнув ним за ж≥нкою. Ѕлизесенько б≥л¤ њњ виска пролет≥в в≥н ≥ упав ќлен≥ перед ноги. Ќаче розлючена вовчиц¤, кинулась вона на нього ≥ потр¤сла його сильними руками.

Ч†√адюко! Ч кричав в≥н несамовитим голосом. Ч  ара божа! ¬≥дчепис¤, коли не хочеш почути отсього молотка, щоб раз назавжди успокоњлась!

ƒал≥ махнув за нею рукою, щоби њњ ударити, однак втрафив уже в воздух. ¬она звернула голову до нього ≥ страшний зимний усм≥х викривив њй уста.

Ч†«носи т¤гар, батьку, доки ще мати жиЇ. Ќе забувай, однак, що родич≥ винн≥, коли д≥ти суть дл¤ них т¤гарем, Ч ≥ вийшла.

¬она була тою, котра управл¤ла ц≥лим господарством ≥ на котроњ плечах спочивав гаразд ц≥лоњ родини. “ак Ч ц≥лоњ родини. ¬≥д двох рок≥в проживала й ≤рина при родичах, та вже вдовицею. ј ≥ наймолодшу √еню виекспед≥йовано назад додому, Ч Ущоби привикла до в≥дпов≥дних обставин та мала образ своЇњ будучиниФ, Ч ¤к писала найстарша. Ч У«а ур¤дника не вийде, бо тим грошей треба, а тому, що вона не Ї гарною, то ще найлучче буде випровадити њњ на добру іаздиню ≥ охоронити њњ в≥д ус¤коњ вищоњ осв≥ти, котра в наш≥й родин≥ в≥д≥грала таку нещасну роль...Ф

†

*†* *

Ѕула ос≥нн¤ сон¤чна днина... ѕ≥зно по об≥д≥. ¬ сел≥ панувала тишина. ¬елика часть мешканц≥в забралась на. ¤рмарок, а й на пол¤х не видко було н≥кого. ƒавно позвожено . все додому, ≥ далеко та широко видко було голий прост≥р, Ч далеко, доки око зас¤гне! —умний, тужливий був се вид. ћимов≥льно зверталось око до темного дубового л≥су, котрий, припираючи до зах≥дноњ сторони села, становив дл¤ себе ¤кийсь окремий св≥т. Ѕлизько б≥л¤ нього йшла с≥льська дорога ≥ не один утомлений вандр≥вник, не один роб≥тник звертав п≥д стар≥ дуби, щоби в њх т≥н≥ в≥дпочити. ќс≥ннЇ червоно-жовте березове лист¤ дрожало безнастанно на лаг≥дн≥м в≥тр≥ ≥ набирало при зах≥дн≥м сонц≥ р≥шуче кривавоњ краски. ќсобливо ж вражала одна група бер≥з оч≥ вс≥х прохожих. ¬они росли на узг≥р'ю, низько до земл≥ схил¤ючи своњ сплетен≥ в≥ти, ≥ н≥би умисне висунулись ≥з л≥совоњ гущ≥, ближче до дороги. ¬ ¤сних м≥с¤чних ночах вигл¤дали њхн≥ б≥л≥ повигинан≥ пн≥ ≥з ср≥бним лист¤м, наче гр≥зн≥ мари. “епер, правда, вигл¤дали вони мирно, прив≥тливо. —е завважила, мабуть, ≥ ќлена, що вийшла отcе ≥з глибини л≥су та огл¤нулась за м≥сцем до спочинку. ќгл¤нула насамперед допитливим зором биту дорогу, а не бачучи на н≥й н≥кого, ус≥ла потрохи знеохочена...

„и була вона ще гарна? „и не оставило п'¤ть рок≥в глибоких сл≥д≥в на њњ лиц≥? “ак Ч ≥ н≥. ¬она належала до тих щасливих, котр≥ не стар≥ютьс¤ скоро, на котрих лиц≥ в≥дбивалос¤, однак, духове житт¤. ѕотемн≥ло та обгор≥ло колишнЇ л≥л≥Ївоб≥ле лице. Ѕ≥л¤ уст уклалась морщина, котроњ перше не було ≥ котра надавала тепер ц≥лому лицю вираз глибокого суму ≥ утоми. Ћиш оч≥ сив≥ дивились однаково лаг≥дно. ј що ще б≥льше вчинив ≥з нею той час? “ой, хто не проживав у безлюдн≥м м≥сц≥, в≥д≥рваний в≥д ус¤ких товариських зносин, т¤жко працюючи в неустанн≥й одностайн≥й боротьб≥ з журбою, той ≥ не в сил≥ оц≥нити насл≥дк≥в такого житт¤ на чутливу душу. Ќема т¤жчоњ кари дл¤ молодого живого духу, дл¤ бистроумних, енерг≥йних, а надто ≥деально уложених натур Ч ¤к таке житт¤. Ўумна се фраза, будто би природа сама могла чолов≥ка вдоволити. Ќедбалим, до думанн¤ л≥нивим, вона вистарчаЇ; вдовольн¤Ї вона ≥ мешканц≥в м≥ста, що опускають галасливе товариство, щоби на св≥ж≥м воздус≥ скр≥пити зав'¤ле т≥ло; однак, н≥коли не вистарчаЇ вона дл¤ мисл¤чих, д≥¤льних людей. ¬≥д днини до днини, в≥д м≥с¤ц¤ до м≥с¤ц¤ прим≥чала ќлена на соб≥ насл≥дки того тупого бездушного житт¤. ≤ вона була остроумна ≥ надто добре розум≥ла людську натуру, щоб не знати, що з часом перейде незам≥тно до тих людей, котрим розходитьс¤ лише о ф≥зичний добробут.

«мовчу про тот≥ хвил≥, в котрих переживала вона несказанн≥ муки, в котрих њњ молода душа, що бажала д≥¤льност≥, силкувалась переломити вузьк≥ границ≥, ¤кими окружало њњ тепер≥шнЇ житт¤. як той сп≥йманий орел, побивалась вона у в'¤зниц≥, думала неустанно про вих≥д з тоњ глухоњ одностайност≥; ≥ ¤к все наново мусила переконуватис¤, що тепер≥шнЇ житт¤ дожидало њњ ≥ в будучин≥. ¬ так≥ хвил≥ сум страшний нал¤гав на њњ душу, ≥ в таких хвил¤х була вона супроти свого окруженн¤ безогл¤дно-гостра, ба, безмилосердна! Ќезам≥тно упадала вона п≥д вагою н≥мих мук. ѕравда, с≥ муки можна було завважити на њњ лиц≥, однак н≥хто не журивс¤ нею. ¬ господарств≥, котре було на њњ голов≥, йшло все звичайним ладом, ≥ лише спущен≥ в≥ка ≥ ¤кась утома св≥дчили про њњ псих≥чн≥ терп≥нн¤...

†

’устка зсунулас¤ њй з голови, однак вона того не завважала. ѓњ ц≥ла увага була звернена на мурашню, що п≥дн≥малась маленьким горбком б≥л¤ нењ. ¬она думала про под≥л прац≥ у тих комах, а нараз ≥ пригадалась њй чомусь статт¤ ѕисарЇва УЅджолиФ.

Ѕуло вже довол≥ давно, коли се читала. ¬ ¤ке гар¤чкове роздражненн¤ попала тод≥ по прочитанню того твору! як багато гар¤чих думок п≥дн≥малось тод≥ в њњ душ≥ проти Утрутн≥вФ... Ч “епер читала вона дуже р≥дко.

Ќаче б забула ≥ себе ≥ все навкруги, так задивилась на комах. як вони ворушились, б≥гали, все однаково, без перестанку, без утоми. “ут панував строгий лад, ≥ кожда комашка мала свою роботу. „и житт¤, ¤ке кип≥ло в т≥м св≥т≥ др≥бних сотвор≥нь, збудило в њњ душ≥ ¤ку думку, ¤кий спомин? ¬она с¤гнула нагло до кишен≥, вит¤гнула пом'¤тий лист ≥ прочитала. „инила се, може, в сотний раз. —е був лист, писаний до нењ ще перед двома м≥с¤ц¤ми њњ найстаршою сестрою. ѕисала, що мусить продати об≥йст¤ й пол¤; випущен≥ в оренду; що радить ќлен≥ заздалег≥дь порозум≥тис¤ з новим властителем щодо дальшого винайму грунт≥в, бо в противн≥м раз≥ могли би уже за р≥к остатись без пристановища, њй неможливо ≥накше зробити; обставини приневолили њх до сього; сини й дочки поп≥дростали, а наука чимало коштуЇ ≥ т. д... ¬с≥ знали о т≥м ≥ вс≥ сумн≥вались, чи останутьс¤ дальше на господарств≥. «давалось, що жиють тепер, лише дожидаючи чогось нового. –адникова, та колишн¤ гарна ≥ горда женщина, зломилась. Ћедве можна було њњ п≥знати. Ћише вол≥клась п≥д вагою щоденноњ т¤жкоњ журби. ј коли ќлена розпов≥ла њй зм≥ст лист¤, вона сплакала, зам≥сть що-небудь на в≥дпов≥дь сказати. ≤рина, звичайно хоровита, жила лише сестрою, про котру часто говорила, що вона Ч њњ УсилаФ, що вона Їсть сею точкою, що в'¤же њњ з житт¤м. Ќаймолодша сестра, давно доросла, гарувала[27], побивалась, неначе мужчина, дома ≥ по пол¤х. ќдне ставало другому до помоч≥, одначе, п≥дстава ц≥лоњ буд≥вл≥ стала порохн¤вою ≥ захиталась...

ўе мовчала ќлена. ўе не мала в≥дваги под≥литись ≥з старою ненькою й обома сестрами найнов≥шою в≥сткою, себто тою, котру одержала вже в≥д нового властител¤ њх пристановища. Ќа њњ запитанн¤ щодо дальшоњ оренди в≥дпов≥в в≥н коротко, прив≥тно, що по уплив≥ року в≥дбираЇ пол¤ ≥ стане сам іаздувати...

Ќад тис¤чними вих≥дними точками думала б≥дна д≥вчина. ƒумала, ¤к би оберегти родину в≥д гроз¤чоњ абсолютноњ б≥дност≥, нужди; щоби њм при опов≥щенню сумноњ зв≥стки подати заразом ≥ нову спасенну раду. ќдначе не видумала н≥чого. Ќе видумала? јдже хто њњ добре знав, той знав також, що з нею коњлос¤ щось в≥д найнов≥шого часу. ≤ д≥йсно. Ќ≥коли не виходила вона з дому так часто ≥ не бавилась так довго по прогульках[28]. ќсобливо ж сус≥днЇ село њњ немов причарувало...

ћовчки всунула вона тепер лист назад в кишеню, а њњ погл¤д полинув знов долиною по дороз≥. —онце ладилось заходити, ≥ на заход≥ запалало небо рожевим блиском. Ќараз долет≥в до нењ турк≥т воза ≥ туп≥т к≥нських копит. ¬она заворушилась ≥ вп'¤лила оч≥ в той б≥к. ѕоказавс¤ малий легкий в≥зочок, т¤гнений двома палкими к≥ньми. ¬ н≥м сид≥в одн≥ський мужчина ≥ поган¤в сам кон≥.

Ћице њњ спалахнуло кров'ю, а серце затовклось сильно.

¬≥зок приближувавс¤ чим раз, то скорше. «-п≥д тонких скорих к≥нських н≥г вил≥тали ≥скорки, а вона, зат¤вши зуби, почала зв≥льна спускатись ≥з горбка. ¬ очах њњ гор≥в дивний огонь, н≥здр≥ дрожали...

ћужчина, побачивши њњ, здержав одним рухом кон≥ ≥ прив≥тавс¤. Ѕув се гарний, сильний мужчина, л≥т, може, 29. « його одеж≥ мож було в≥дразу в≥дгадати, що в≥н був л≥сничим. ¬≥н см≥¤вс¤, показуючи з-п≥д вуса р¤д густих, б≥лих зуб≥в.

Ч†я вас п≥знала, пане ‘ельс! ћожете мене зараз з собою забрати! Ч сказала вона з притаЇним зворушенн¤м.

Ч†Ѕуде мен≥ мило, дуже мило! Ч в≥дпов≥в в≥н радо.

ќп≥сл¤ зробив њй м≥сце б≥л¤ себе по л≥вому боц≥, пом≥г ус≥сти, зат¤в кон≥, що аж п≥дскочили, ≥ в≥дтак помчавс¤ уперед...

ѕочали бес≥дувати. ¬≥н т≥шивс¤, що стр≥нулись, а вона в≥дпов≥дала вв≥чливо ≥ скоро. ¬≥н говорив багато. ћ≥ж ≥ншим, опов≥дав (що вже вона й знала), що в≥н лишаЇтьс¤ у барона в сус≥дньому сел≥ ≥ дальше у служб≥, а може, ≥ на завс≥гди. ўо казав йому, ‘ельсов≥, нин≥ в м≥ст≥, що закупив ще одне село; дал≥, що ≥ зам≥н¤в соб≥ нин≥ кон¤, он того сивого гуцула...

ќлена подивл¤ла гарного кон¤. ¬≥н ≥шов дуже гордо ≥ мав густу гриву, котра майже зовс≥м закривала голову. ¬≥д часу до часу п≥дкидував бутно[29] гол≥вкою вгору; був, очевидно, ще молодий ≥ мало запр¤ганий.

Ч†ѕоводити к≥ньми становить особлившу приЇмн≥сть, Ч сказала вона. Ч ћен≥ так ≥ свербл¤ть пальц≥, коли бачу, що друг≥ поган¤ють.

Ч†“аж се можете й ви вчинити, Ч в≥дпов≥в, усм≥хаючись. ј той усм≥х був широкий ≥ без значенн¤.

Ч†јле ви мусили б мене сього навчити.

Ч†ƒл¤ чого ж н≥? “ака учениц¤ зробить мене гордим! ћожемо врешт≥ зараз зачинати.

“ут ≥ передав њй поводи ≥ навчав, ¤к њх держати, коли ≥ ¤к ст¤гати або попускати. ¬она прислухувалась послушно, а раз загл¤нула йому глибоко й уважно в оч≥.

¬≥н мав велик≥, голуб≥, потрохи безвиразн≥ оч≥ й вигл¤дав св≥жо ≥ дуже молодо.

¬она поводила так, ¤к в≥н казав, а його погл¤д спинивс¤ на њњ тонких руках.

Ч†јле держати треба неаби¤к! Ч завважила, повернувши голову легко за ним. Ч „и ви не втомлюЇтесь н≥коли?

Ч†ќ, ¤? Ч в≥н см≥¤вс¤. Ч —ього в мене не буваЇ!

Ч†÷≥ле т≥ло неначе в напруженн≥...

…ого погл¤д так ≥ промайнув по н≥й ≥ спинивс¤ на њњ м'¤к≥м проф≥лю. ѓњ щоки зарум'¤н≥лись потрохи, ≥ вона вигл¤дала дуже гарно.

Ч†ѕан≥ дуже н≥жн≥, однак ми, мужчини, вс≥ Їсьмо сильн≥.

Ч†«ате ми, ж≥нки, витривал≥ш≥. Ќе пов≥рите, може, що ¤ можу раз по раз вит¤гати п'¤ть до ш≥сть в≥дер води...

¬≥н широко створив оч≥.

Ч†ƒ≥йсно?

Ч†ћожете мен≥ в≥рити, ¤ все кажу правду.

¬ його очах показалось щось н≥би подив, а заразом ≥ сп≥вчутт¤. ¬она була така гарна...

Ч†ќ, пан≥, ви не повинн≥ щось под≥бного робити!

Ч†≤ чому н≥? як н≥кого нема, а треба худобу напоњти, то муситьс¤ робити. ј наколи з вас добрий господар, то признаЇте се сам≥.

ј в≥н справд≥ був добрий господар ≥ знав, що воно не йшло ≥накше. ќдначе, щоб вона щось под≥бного робила, ще й говорила про се так своб≥дно Ч вона, що зовс≥м не подобала на тих, що займаютьс¤ такого працею.

Ч†ѕан≥, ви дуже господарн≥.

Ч†я не перебираю в прац≥. ќпроче знаЇте? я завс≥гди кажу: чим ти Ї, тим треба ц≥лком бути. ≤накше не д≥йдетесь н≥коли до мети!

Ч†ќ, певно, Ч в≥дказав поважно. Ч ƒоньки нашого -св¤щеника також дуже господарн≥. Ќаприклад, старша, панна ќмел≥¤, вона дуже образована панночка. √раЇ на -фортеп'¤н≥, в≥д нењ й д≥стаю ¤ завс≥гди р≥зн≥ часописи до читанн¤.

Ч†“-а-к? Ч завважила прот¤жно ќлена, ≥ в с≥й хвил≥ пот¤гнула вона сильн≥ше поводи до себе. Ч ¬и, певно, буваЇте там част≥ше?..

Ч†Ќе надто часто. ѕанна ќмел≥¤ дуже прив≥тна, просить част≥ше заходити; однак мо¤ служба не позвол¤Ї на се, хоть ≥ ¤к би сього бажалос¤. ј ви, пан≥, знаЇте панну ќмел≥ю?

Ч†«наю, Ч сказала вона байдужне. Ч „им вона вам ≥мпонуЇ? Ч спитала трохи згодом ≥ обернулась бистро до нього. ’олодна, насм≥шлива усм≥шка промайнула ледве сл≥дно по њњ обличчю. ¬≥н в≥дчув њњ.

Ч†ќ, мен≥! Ч кликнув, зарум'¤н≥вшись, теж насм≥шливо.

Ч†я так думала, Ч ≥ знов усм≥хнулась.

Ч†„ому б мала мен≥ ≥мпонувати?

Ч†«нати те Ч се ваша р≥ч.

Ч†“ак ¤ сього не знаю, Ч в≥дпов≥в в≥н своб≥дно. ≤ в≥н д≥йсно не знав того. Ќе любив в≥н узагал≥ думати, а був б≥льше чолов≥к чувства. —е зрозум≥ла вона з першоњ хвилини, коли з ним познакомилась.

Ч†„итаЇте радо? Ч спитала його оп≥сл¤.

Ч†–адо.

Ч†ћожу вам також книжок позичити, маю њх дуже багато.

Ч†ј ви, пан≥, не читаЇте?

Ч†“епер н≥. Ќе можу.

¬≥н дививс¤ на ню ц≥кавим погл¤дом; очевидно, не розум≥в њњ.

Ч†“ак мен≥ лучче, Ч в≥д≥звалась стиха.

Ч†“о лиш час забираЇ, Ч об≥звавс¤, Ч а надто ж≥нкам при господарств≥. ¬же мужчина, то примушений читати...

¬она в≥двернула голову в≥д нього, ≥ њњ погл¤д полинув десь далеко. —онце сховалось уже за темний л≥с, ≥ остро, виразно вир≥зувались його л≥н≥њ на огн¤но-червон≥м неб≥.

ѓй стало холодно, ≥ вона стиснула одною рукою кордикову[30] хустку п≥д бородою ≥ пробувала њњ т≥сн≥ше зв'¤зати. „и кон≥ почули легку непевну руку, що ними поводила, чи, може, л≥вий побачив що-небудь край л≥су, бо скочив уб≥к так, що легкий в≥зок мало що не вивернувс¤, а ќлена похилилась уперед. Ѕлискавкою обн¤ла њњ його рука й уз¤ла заразом поводи. ¬она була на хвилину неначе замкнена в його об≥ймах. «л¤кана освободилась, а в≥н став лютий ≥ ударив кон≥, що рвались уперед, немов скажен≥.

Ч†Ѕест≥¤, Ч муркот≥в кр≥зь зуби.

Ч†я тому винна, Ч промовила.

Ч†Ќ≥, Ч в≥дпов≥в нетерпеливо. Ч —е лучаЇтьс¤ нин≥ вже трет≥й раз. ќднак, ¤ його в≥д сього в≥дзвичаю. ¬и перел¤кались? Ч додав оп≥сл¤ м'¤ким голосом. Ч я був би, прец≥нь, не допустив, щоб ви впали!

¬она не в≥дпов≥дала н≥чого.

Ч†я стала бо¤злива, Ч говорила вона тихо з сумним усм≥хом.

Ч†як? Ч ≥ в≥н нахиливс¤ трохи вперед.

Ч†Ѕо¤злива стала. јле се, певно, тому, що вињжджаю р≥дко, а наш≥ кон≥ стар≥ й супок≥йн≥.

Ч†ј чому р≥дко вињжджаЇте? Ч спитав в≥н.

Ч† он≥ все в робот≥, год≥ њх в≥дривати, а других просити не хочу!

Ч†—ього вам ≥ не треба чинити, Ч сказав ≥з в≥дт≥нком гордост≥ ≥ ув≥чливост≥. Ч “их драб≥в ось тут мушу щодн¤ проњжджати, щоб стали слухн¤н≥. ћожете њх кождим разом д≥стати, наколи лише захочете.

Ч†ƒ¤кую, одначе без вас ¤ не поњду, Ч сказала вона м'¤ким голосом.

„удно-приЇмне чувство так ≥ обгорнуло його. ¬≥н знову нахиливс¤ крих≥тку, ≥ њх погл¤ди стр≥нулись. ¬ њњ очах затл≥ло щось наче огник, ≥ в≥н гл¤д≥в через хвилину в њњ гарне лице з очевидною приЇмн≥стю. ќп≥сл¤ п≥дв≥в гордо голову ≥ сказав р≥шуче:

Ч†я й не допустив би, щоб ви сам≥ њхали. ј ≥ не маю н≥кого, на кого б м≥г кон≥ супок≥йне лишити. «а чотири дн≥ мушу знов њхати до м≥ста. Ќаколи б ви, пан≥, мали охоту, то ми могли б сп≥льно в≥дбути малу подорож.

¬она не в≥дпов≥дала скоро. —тала лише ледве зам≥тно бл≥дша; а трохи згодом сказала:

Ч†’очу...

ƒальша њзда в≥дбулас¤ супок≥йно ≥ Ул≥вийФ ≥шов послушно, неначе дитина. ќлена говорила багато, питала мало, а його оч≥ спин¤лис¤ з подивом на гарних л≥н≥¤х њњ обличч¤, на њњ устах. “акою в≥н њњ ще не бачив ≥ не чув, щоб вона коли так бес≥дувала. ѕравда, бував з пару раз≥в ≥ в дом≥ њњ родич≥в, хоть лише за орудками, однак тод≥ бувала вона завс≥гди тиха, зан¤та. ƒеколи видавалась йому гордою, неприступною, а тепер њхала з ним, сид≥ла б≥л¤ нього. ¬≥н в≥дчував њњ дотики. Ќин≥ була вона зовс≥м ≥ншою. ј те, що говорила ≥ ¤к говорила, було р≥шуче ≥накше, ¤к се буваЇ у других д≥вчат. Ќеподал≥к њњ помешканн¤ просила його станути. Ќаколи наставав на т≥м, щоб њњ завезти аж перед д≥м, в≥дпов≥дала живо.

Ч†ћушу ще на хвильку зайти до учительки, Ч ≥ подала йому руку на прощанн¤, прич≥м уникала його погл¤ду. Ч ƒал≥ хот≥ла б ¤ вас о щось просити, а властиво остерегти, Ч додала м'¤ким шепотом, Ч щоб ви не њздили так напрасно[31] к≥ньми, не дов≥р¤ли дуже власн≥й сил≥. ¬и надто в≥дважн≥...

¬≥н схиливс¤ й поц≥лував руку, що спочивала ще в його руц≥.

Ч†ƒобре! —м≥ю однак за чотири дн≥ по вас вступити?

¬она потакнула мовчки головою, а оп≥сл¤ того в≥н завернув в≥зок ≥ в≥д'њхав. ўе раз огл¤нувс¤ за нею ≥ поздоровив њњ. ¬она сто¤ла, випростувавшись, з холодним усм≥хом на устах, немов на чатах, ≥ дивилас¤ за ним. ќп≥сл¤ з'¤вилось теЇ непри¤зне УщосьФ у нењ м≥ж очима, ≥ здалось, що њњ горда постать западаЇтьс¤ в себе... « похиленою головою ≥ з посолов≥лим погл¤дом вертала вона додому. Ћедве що зам≥чала поздоровленн¤ де¤ких знайомих газд≥в...

†

*†* *

„отири дн≥ п≥зн≥ше, ¤краз о т≥й сам≥й пор≥, затримавс¤ знов в≥зок пана л≥сничого б≥л¤ помешканн¤ ќлени. ¬≥н вискочив скоро ≥ зн¤в њњ. ¬она не супротивл¤лась сьому. ¬игл¤дала дуже втомлена, в≥дпов≥дала одначе прив≥тно й лаг≥дним голосом. ѕри прощанню в≥н поц≥лував знов у руку, а вона просила його приходити.

Ч†–озум≥Їтьс¤! Ч кликнув в≥н рад≥сно, Ч ≥ то так часто, ¤к часто позволите...

« того часу стала ќлена дома сумна, мовчалива. ¬она була дражлив≥ша, ¤к уперед, ба не раз аж р≥зка. „асто трапл¤лось, що, коли ≤рина неспод≥вано вимовл¤ла його ≥м'¤, ќлена уникала њњ погл¤ду. ћолода ж≥нка бачила, що з нею д≥Їтьс¤ щось зам≥тне, одначе не питала. «нала довол≥, що заговорить вона лиш тод≥, коли сама захоче...

ќдного дн¤ спитала њњ радникова, коли буде вже раз[32] писати до нового властител¤ в справ≥ оренди.

Ч†ѕожд≥мо ще, мамо, Ч в≥дпов≥ла знехот¤ ≥ немов задивилась за чимось у в≥кно.

Ч†ўе ждати? “аж ти говорила мен≥ про се ще перед двома тижн¤ми; ¤ не в≥рю, щоби дожиданн¤ принесло нам ¤кий-небудь р¤тунок.

Ч†ћоже, мамо. ћоже, й принесе. я беру се на себе. –адникова задоволилась. ¬она знала, що с¤ д≥вчина не говорила н≥коли на в≥тер. ≤рина, що ¤краз у т≥й хвил≥ ув≥йшла до к≥мнати, почула остатн≥ слова.

Ч†ўо ти знов береш на себе, ќленко? Ч спитала журливо. Ч ћоже, знов т≥ ут¤жлив≥ гафти? Ћиши њх; заплата за них надто вже м≥зерна!

Ч†¬ас беру на себе! Ч в≥дпов≥ла в тон≥, н≥би жартовлив≥м.

≤рина приступила й соб≥ до в≥кна, ≥ њњ погл¤д задержавс¤ на сестрин≥м лиц≥. ¬игл¤дала змучена, а поп≥д оч≥ виступили перстен≥. ¬она знала, що сестра терп≥ла на безсонн≥сть.

Ч†ƒуже сумний отакий ос≥нн≥й краЇвид на р≥внин≥! Ч в≥д≥звалась ќлена, щоби повернути розмову на що ≥нше. ≤ д≥йсно. Ќадвор≥ було дуже сумно. ¬ город≥[33] видно було садовину, чорну, сумну, без лист¤, а в≥тер так ≥ зд≥ймав сухе лист¤ вгору й уносив усе дал≥.

ƒр≥бонький дощик с≥¤в неустанно вже з самого ранку. Ќа голих пол¤х вигл¤дало пусто ≥ глухо. ≤ ворон не було видко, ¤к звичайно: десь також пощезали, може бути, полет≥ли в л≥с...

Ч†ћаю тоб≥ передати поздоровленн¤, ќлено, Ч заговорила ≤рина по ¤к≥йсь хвилин≥, п≥д час котроњ об≥ мовчки задивились на краЇвид. ќлена спален≥ла ≥ перел¤калась.

Ч†¬≥д ‘ельса. я була в учител≥в ≥ подибала там його.

Ч†“ак? Ч об≥звалась ќлена, одначе обернулась у с≥й хвил≥ до столика ≥ чогось шукала. –≥вночасно вийшла з к≥мнати радникова, котру викликала наймолодша донька.

Ч†ўо ж в≥н там робить?

Ч†Ќе знаю. ќстанетьс¤ там, правдопод≥бно, аж до вечора. ƒожидаЇ вчител¤, що поњхав у м≥сто на ¤рмарок ≥ маЇ йому щось привезти. ћен≥ видитьс¤, ќлено, Ч додала по хвил≥, Ч що в≥н ≥нтересуЇтьс¤ тобою.

Ч†“ак? Ч сказала вона зворушеним тоном. Ч ≤ що ж, ≤ринко?

≤ринка здвигнула плечима.

Ч†¬≥н добрий чолов≥к, але дуже ограничений...

Ч†Ќу, так, але все ж таки в≥н маЇ доходи; а головна р≥ч: в≥н добрий чолов≥к!..

“ривога ≥ здивованн¤ заграли нараз на лиц≥ молодоњ удовиц≥. ¬она не розум≥ла сестри, одначе не могла не зрозум≥ти тону, в котрому вона се сказала.

Ч†«даЇтьс¤ мен≥, що в≥н пересиджуЇ охотно в ж≥ноч≥м товариств≥, особливо в молод≥м... Ч казала вона дал≥ зв≥льна, не звод¤чи очей ≥з сестриного обличч¤.

Ч†Ѕув там ще хто? Ч спитала неспок≥йно.

Ч†Ќ≥, але погл¤д, котрим мене зм≥р¤в, упав мен≥ в оч≥. ќпроче, що в≥н нас обходить?

„удна зм≥на зайшла в ќленин≥м лиц≥. ѓњ оч≥ за≥скрились, ≥ вона сказала швидким ≥ р≥зким голосом:

Ч†≤ чому б не мав в≥н нас обходити?

ћолода ж≥нка замовкла та в нагл≥м перестраху спустила оч≥. ¬ т≥й сам≥й хвил≥ приступила ќлена до нењ, вхопила њњ за руку ≥ поц≥лувала.

Уя ж його не люблюФ, Ч хот≥ли вимовити њњ поб≥л≥л≥ уста, однак, не вимовили. √рудь њњ п≥д≥ймалась ≥з сильного зворушенн¤.

Ч†Ќе думай зле про мене! Ч простогнала вона тремт¤чими устами.

Ч†Ќе знаю н≥чого, Ч втихомир¤ла ≤рина, глибоко зворушена.

Ч†ћен≥ д≥Їтьс¤ так, немов т≥й собац≥, що пок≥рно зносить, ¤к њњ копають, Ч сказала ќлена. ќп≥сл¤ в≥дтрутила сестрину руку в≥д себе ≥ скоро вийшла з к≥мнати.

≤рина осталас¤ одна, ≥ њњ оч≥ звернулись, ¤к ≥ передше, на краЇвид. “им разом уже не бачила н≥чого. “ак лише блукали њњ оч≥ безц≥льно, несупок≥йно, а несказанно важке, сумне чутт¤ обгорнуло њњ душу...

ўо сталос¤ з д≥вчиною? „и любила ќлена? —ьому не могла вона в≥рити. ¬же ж будучи такою, ¤кою вона була, не могла того полюбити. ј коли б уже так сталось, то, боже милий, ¤кого роду була с¤ любов?..

¬она так ≥ затопилась у важку задуму, одначе небавом в≥двернулась назад в≥д в≥кна. ¬исока, струнка стать мигнула поп≥д в≥кна... Ќаче блискавка блиснула одна думка в голов≥ молодоњ ж≥нки. ¬она станула немов укопана на м≥сц≥ ≥ сл≥дила тривожними очима за сестрою. јх, вона вже знаЇ, куди с¤ пр¤муЇ. ¬она туди йде! ≤ д≥йсно. ќлена йде туди, щоб побачитись ≥з ‘ельсом...

†

¬она йшла зв≥льна, щоб успокоњтись. ѓй справд≥ д≥¤лось, немов собац≥, покаран≥й за ¤кусь провину. ¬она пален≥ла, згадавши погл¤д сестри, тоњ сестри, котра дос≥ в ню в≥рила. ¬она в≥дчувала, що з постановою статись його ж≥нкою утратила теЇ щось, що њњ обер≥гало дотепер в≥д ус¤коњ брехн≥, в≥д ус¤коњ неправди. ¬она знала, що оп≥сл¤ заживе лиш ф≥зичним житт¤м. ќднак вона не може соб≥ ≥накше порадити. ўо про ню тепер думаЇ ≤рина? Ч гадала вона дал≥. Ч У„и ¤ його люблю?Ф Ч ≥ вона усм≥хнулас¤ слабо: Унай соб≥ се думаЇФ. Ћише до правдивоњ причини не см≥ла ≤рина д≥йти, н≥ за що в св≥т≥ не см≥ла... Ћюбл¤чи ќлену, вона могла б одним замахом усе розбити...

ѕот≥м стала думати про нього. ¬она у¤вила соб≥ його постать. ¬она мусить у ньому в≥днайти щось таке, що б њњ до нього прит¤гало. ¬она знаЇ докладно, що в≥н буде говорити, ¤к уперше заговорить. «наЇ той усм≥х, котрий зраджуЇ, що в≥н ограничений, ≥ котрого њй встидно... Ћише чоло маЇ в≥н б≥ле, гарно сформоване, котре надаЇ виказ[34] ц≥л≥й стат≥, й сильно збудовану постать р≥дкоњ краси. У—е ж д≥йсно щось гарного Ч така сильна ≥ здорова людинаФ, Ч думаЇ вона. який в≥н сильний!.. “од≥, наприклад, зн¤в њњ з в≥зка так легесенько, наче б вона була легка, мов перо ≥ (згадавши се, пален≥Ї ще тепер), зд≥ймаючи, притис њњ на хвильку до серц¤...

Ч†Ѕоже милий, що ¤ д≥ю? Ч прошептала нараз ≥ стала, немов укопана... Ч ≤ти? ≤ти! Ч в≥дпов≥ла оп≥сл¤ наче не своњм голосом. ≤ њњ уста усм≥хнулись у несказанн≥м ог≥рченню. “ак, вона все до чогось придатна...

≤ знов думала про нього. ƒумала й в≥рила в те, що його любов не зостанетьс¤ на ню без впливу. Ћюбов маЇ те в соб≥, що наколи походить в≥д симпатичних ос≥б, викликаЇ ≥ в нас настр≥й, под≥бний до любов≥...

†

„асто стр≥чалась вона з ним ≥ кождим разом ум≥ла так зар¤дити[35], що з њњ родини не був н≥хто присутн≥й; а коли трафл¤лось, що ‘ельс по¤вл¤вс¤ ≥нод≥ дома в њњ родич≥в, то ставала мовчазною й шукала зан¤тт¤ в пекарн≥[36]. «дивований, спогл¤дав тод≥ за нею. …ого оч≥ сл≥дили неустанно кождий њњ рух, однак, тут була ≤ринка та ≥нш≥; була й УнаймолодшаФ, котру радникова консеквентне придержувала в к≥мнат≥, ≥ в≥н бавивс¤ переважно з ними. Ћише при його в≥дход≥ з'¤вл¤лас¤ точно ≥ позвол¤ла, щоб в≥н ц≥лував њњ руки при вс≥х...

 оли впали сн≥ги ≥ настала санна, прињздив в≥н кождоњ нед≥л≥ ≥ забирав ус≥х на прогульку. “од≥ сид≥ла ≤ринка з наймолодшою сестрою разом, а вона б≥л¤ нього наперед≥. јбо знов трафл¤лос¤, що в≥н прињздив лише по ню саму й в≥двозив њњ у сус≥днЇ село до ж≥нки тамошнього надл≥сничого. “од≥ п≥д час њзди питав њњ щохвил≥, ¤к сидить ≥ чи њй не зимно.

¬ остатн≥м час≥ стратив багато з≥ своЇњ звичайноњ см≥ливост≥ супроти нењ. «ате вона бувала розмовна, весела ≥ опанувала його зовс≥м.  оли в≥н бувало розговоритьс¤ про ¤ку р≥ч, не передчуваючи, що говорить ¤краз проти њњ погл¤д≥в, тод≥ спин¤вс¤ на ньому гордий, холодний погл¤д ќленин ≥ в≥н м≥шавс¤.

Ч†„ого говорите про реч≥, котрих добре не розум≥Їте? —е ж вам не личить! Ѕудьте таким, ¤ким ви Ї, ≥ не думайте йти другим п≥д лад!

Ч†“иранка з вас, панно ќлено!

Ч†„ого мене слухаЇте? Ќе роб≥ть сього, наколи вам неприЇмно.

Ч†„ому ви до мене так≥ гостр≥? Ч питав з вимушеним усм≥хом. Ч «авс≥гди маЇте щось на мен≥ критикувати, а мене се болить.

Ч†я не хочу, щоб над вами хто глумивс¤, Ч в≥дпов≥ла вона м'¤ким, перепрошуючим голосом. Ч Ћюд¤м не сл≥д над собою насм≥хатись, а лише себе доповнювати. ј тому, що ¤ вас добре знаю, знаю, що ви л≥пш≥ в≥д других, то й представл¤юсь такою, ¤ка власне Їсьм.

“од≥ в≥н знов ц≥лував њњ руки.

Ч†¬и м≥й ангел-хоронитель! Ч говорив в≥н розн≥женим голосом ≥ був би стерп≥в, хоть би вона йому й ногу на карк поставила. ¬она се в≥дчувала, ≥ њњ обгортала ¤кась злослива в≥драза, њй було б приЇмн≥ше, наколи б в≥н був њй протививс¤; а так п≥ддавс¤ охотно њњ с≥т¤м...

–аз небагато вже бракувало, щоби њй осв≥дчивс¤, однак вона збила його з пантелику такими р≥зкими словами, що оч≥ його зайшли сл≥зьми, ≥ в≥н, ухопивши капелюх, забравс¤. ¬ т≥й хвил≥, правда, вона не застановл¤лас¤ над тим, що сама привела його систематично до такого настрою. ¬ т≥й хвил≥ бачила вона перед собою попросту мужчину, котрий не був њй п≥д н≥¤ким взгл¤дом п≥д пару, котрого не могла н≥ полюбити, н≥ поважати; котрого ограничен≥сть њњ дражнила. Ѕула отже до нього немилосердна ≥ поводилас¤ супроти нього в спос≥б, котрого несправедлив≥сть пом≥чала лише оп≥сл¤.

ѕри сл≥дуюч≥й стр≥ч≥ в≥тала вона його зате прив≥тно ≥ питала журливо, чи в≥н не гн≥ваЇтьс¤ на нењ; просила сердечно не чинити сього: адже вона вже така УфатальнаФ, а властиво Ч дуже нещаслива. √овор¤чи таке, вона казала правду...

†

*†* *

Ќастав ¬еликдень.

ќлена перша була на ногах. «агл¤нувши всюди по господарств≥, де було треба, повисипала парубк≥в та д≥вчат до церкви, а сама п≥шла на город. —онце давно вийшло з-за л≥су, а раннЇ зарево побл≥дло. Ѕув се правдивий весн¤ний поранок, ≥з своњм здоровим св≥жим воздухом, з своњми тихими чарами, що людську грудь наповн¤ють новою над≥Їю. ѕоодинок≥ звуки дзвона староњ церкви дол≥тали до нењ, немов щось св¤те та зворушуюче зал¤гло у спок≥йн≥й, тих≥й природ≥...

У¬еликдень!Ф ѕри т≥м слов≥ затремт≥ло њњ серце, немов його хто кра¤в, а брови ст¤гнулись неначе в ф≥зичному болю.

¬она не могла бути весела. ≤ чим њй т≥шитись? “епер жила х≥ба на те, щоби не вмерти. Ќав≥ть в≥дживаюча природа не роз≥гнала њњ байдужност≥. ¬се здавалос¤ дл¤ нењ мертвим. ¬она притисла затомлен≥ руки, неначе в глух≥й розпуц≥, до чола, згадала минувш≥сть, подумала про будучн≥сть ≥ п≥д ваготою думок немов угиналась....

†

ѕопри сад йшла стара лепетуха  атр¤, мати с≥льського дв≥рника[37] ≥, ¤к ≥нод≥ жартом њњ прозивали, Устара штафетаФ.

Ч†’ристос воскрес! Ч кликнула.

Ч†¬о≥стину! Ч в≥дпов≥ла ќлена. —тара затрималас¤.

Ч†Ќе йдете до церкви, паннунцю?

Ч†ѕ≥ду трохи згодом.

Ч†≤д≥ть, ≥д≥ть! ќт була ¤ вчора в пан≥ фештерки[38], там була й пан≥ професорка[39], та й завдала мен≥ вам сказати, щоб ви прийшли нин≥ до церкви. ћають вам щось дуже важне сказати. ј напекли там знов!.. Ѕоженьку, на п≥вмил≥ чути той запах! јле ж бо там знов ≥ гостей!

Ч†’то ж прибув?

Ч†—естра ¤кась помершоњ фештерки, тоњ першоњ, бачите, њњ мати; донька фештерового брата ж≥нки; молодий пан фештер з гарними к≥ньми та сивим капелюхом, що то минувшоњ нед≥л≥ був у вас. ¬се забуваю, ¤ке його ≥м'¤. ћо¤ голова стара. якесь дуже панство з м≥ста, що то њњ пан в≥д людей податки збираЇ та й докупи кладе; ¤кийсь ц≥сарський пан, бачите, шаблю носить. јле тепер ≥ду. ’от≥ла лише те сказати. ’очу також п≥ти до церкви, мушу однак уперед с≥ писаночки занести моњм унучатам. Ќате й вам одну; с¤ жовта, красна, мен≥ дорого коштувала. ќтже, ≥д≥ть, паннунцю, до церкви та помол≥тьс¤ св. ћиколаЇв≥, щоби дав, аби ви уже в≥д сьогодн¤ за р≥к св¤чене не сам≥ њли, а з чолов≥ком та д≥тьми. Ќе годитьс¤ д≥вувати ув≥к[40]. Ѕог та св¤т≥ най дадуть мому ≤ванов≥ небо... ¬≥н був добрий чолов≥к ≥ іазда. ј любив мене, любив!! Ѕоженьку! ¬же ¤к було мене часто б'Ї. Ћише ¤к побрались, то гадала, от тепер тво¤ година,  атре! ¬се, бачте, зачерез те, що без його дозволу на танець заб≥гала...

Ч†«аслужили-сьте, коли так...

Ч†≤ чому н≥? якби був мною не журивс¤, то й не бив би. Ќе дурно й кажуть: Уж≥нка не бита, а коса не клепана Ч одно й те самеФ! ќдного разу то полежала ¤ три нед≥л≥. ј з мого волосс¤ осталас¤ майже половина в його руц≥, але-бо ¤ й волосс¤ мала!!.

Ч†≤д≥ть,  атре, ≥д≥ть; ви знов пересаджуЇте!

Ч†“ак? ѕересаджую? ƒай, боже, ст≥льки щаст¤ моњм д≥т¤м та й унукам, ск≥льки брехн≥ ¤ наговорила! « м≥сц¤ най не рушус¤, коли се неправда! јле чолов≥ков≥ можна таке робити, на те в≥н ≥ чолов≥к... «емл¤ пай му пером стане! ўодо мене, Ч додала нараз голосним шепотом, близько приступаючи до ќлени, Ч то ¤ вам бажаю за те, що читали листи в≥д моЇњ доньки, щоби ви стали панею молодого пана фештера. „ую, купив знов в≥д пана барона з ѕ. ¤ловицю. ƒва роки минуло њй навесн≥. „ервона з б≥лими латками... за в≥с≥мдес¤т п'¤ть з. р.[41] “акоњ ще наше село, мабуть, ≥ не вид≥ло. Ќу, але зате вже вона й в≥д барона... “епер б≥жу дал≥.

¬она поступила пару крок≥в уперед, станула однак знов, наче вкопана.

Ч†Ќу, ≥ була б забула вам сказати, що панич пана професора ≥ пан≥ професорки теж прињхали. Ќе той молодший, а старший, той, що дивитьс¤ зизом[42]. Ѕоже, прости мен≥ гр≥хи моњ (вона голосно по устах ударилась), се в≥н, мабуть, в≥д науки об≥рвав. “ак, так, се певно, що так... ўоби, було, не здур≥в... —ин нашого д¤ка опов≥дав одного разу, що ¤кийсь так багато вчивс¤, що аж здур≥в. “ой старший, знаЇте, той дуже крутитьс¤ коло чорн¤воњ панни нашого панотц¤. “о теж добре панство. «авс≥гди даЇ мен≥ молока, коли мо¤ корова перестаЇ доњтись. ƒай њй, боже, пануванн¤! ћайтес¤ гаразд! Ч ≤ попленталась вона скоренько, ¤к на стар≥ ноги.

ќлена дивилась довго байдужно за нею. ƒал≥ вернулас¤ зв≥льна у хату... “рохи згодом п≥шла ц≥ла родина до церкви...

†

*†* *

“ого самого дн¤ по об≥д≥ з≥йшлис¤ гост≥, запрошен≥ ќленою ≥ њњ родичами: стар≥ вчител≥ з синами, надл≥сничий, св¤щеник ≥з родиною ≥ молодий ‘ельс. «абава розпочалась, ¤к се звичайно буваЇ на ¬еликдень, њдженн¤м Усв¤ченогоФ. —тар≥ бажали соб≥ прит≥м обоп≥льне усього добра, здоров'¤, пот≥хи з д≥тей та унук≥в. «гадували сумно давн≥ добр≥ часи ≥ запечатували довг≥ бажанн¤ голосними поц≥лу¤ми. ќп≥сл¤ складали бажанн¤ стар≥ молодим, а коли вже молод≥ соб≥ складали бажанн¤, тод≥ виступили на њх очах сльози. ¬они спогл¤нули на себе глибоким зрозум≥лим погл¤дом ≥ оставили Улюбу молод≥жФ саму.

†

Ќ≥хто не м≥г гордитись того дн¤ таким гумором, ¤к ќлена. Ќ≥хто не жартував ст≥льки, що вона. Ќ≥хто не м≥г м≥р¤тис¤ з нею дотепами. ќч≥ ‘ельса так ≥ впилис¤ в њњ гнучку стать, в њњ гарне лице з незвичайно с¤ючими очами.  оси спустила вона нин≥ на плеч≥ ≥ здавалась о багато молодшою. …ого визначувала вона зам≥тно: ледве, що в≥дступала в≥д нього. ƒл¤ кождого з його дотеп≥в мала прив≥тну усм≥шку ≥ визиваючий погл¤д; а присутн≥ знали з Упевн≥стюФ, що з них вийде УпараФ, ≥ то пара р≥вноњ краси. ќбоЇ висок≥, гарн≥. ј в≥н Ч о, в≥н знав, що не належав до Уперших-л≥пшихФ. ѕан≥ надл≥снича не потр≥бувала йому того й казати. Ќе був в≥н н≥ сл≥пий, н≥ глухий...

Ч†«наЇте, панно ќлено, Ч опов≥дав њй, м≥ж ≥ншим, ≥з щасливим усм≥хом, Ч що ¤ придбав соб≥ уже до в≥с≥мсот з. р.?

Ч†ƒумаЇте, що мен≥ не зв≥сно, що ви знаменитий господар?

Ч†« того куплю соб≥ ур¤дженн¤ до мого помешканн¤.

Ч†¬оно буде, без сумн≥ву, хоч не коштовне, однак, певно, гарне.

Ч†ќ, панно ќлено!

¬≥н гл¤д≥в на нењ с¤ючими очима, ≥ в≥дгорнув з чола своЇ гарне, густе волосс¤. Ѕув зворушений. ¬она см≥¤лась нап≥всвав≥льно, нап≥внасм≥шливо Ч сама теж несупок≥йна...

≤ринка вигл¤дала дуже утомлена. Ќеустанно сл≥дила за сестрою, њњ тайну викрила вона давно, ≥ њњ се бол≥ло несказанно. «разу старалась вона ц≥лий план тайком розбити; п≥зн≥ше говорила пр¤мо з ќленою. “а однак просила њњ коротко й дуже р≥шуче, щоб њй не перешкоджала.

Ч†я не маю вже н≥чого до страченн¤, Ч говорила нервовим голосом, Ч а вам ус≥м треба пристановища...

Ч†я не можу прийн¤ти твоЇњ жертви, Ч в≥дпов≥ла ≤рина у глух≥й розпуц≥ ≥ плакала.

Ч†—е не задл¤ тебе, серденько, а так, задл¤ родич≥в... Ч пот≥шала њњ ќлена, прич≥м виминала њњ погл¤д. ¬ д≥йсност≥ була ≤ринка головною причиною ц≥лоњ притичини. ќлена любила пристрасно сю тиху, н≥жну женщину, котра ще й хоровита, була б ≥ пропала без нењ.

“ривожно сл≥дила з того часу ≤рина т≥, ¤к ќлена казала, УловиФ. ј нин≥... нин≥ була ќлена наче пориваюча. ≤ нин≥ мусило все р≥шитись.

≤рина ус≥ла до фортеп'¤ну ≥ заграла механ≥чно ¤кийсь там танець. ¬≥н приступив ближче ≥, спершись на фортеп'¤н, дививс¤ на ню.

Ч†¬и прец≥нь дуже под≥бн≥ до панни ќлени! Ч об≥звавс¤ нараз.

Ч†√адаЇте, Ч зам≥тила вона прив≥тно.

Ч†“ак. ќ, панна ќлена Ч пречудна особа!.. „ий се фортеп'¤н? Ч спитав трохи згодом.

Ч†ќлени...

ѕо його лиц≥ промайнула немов блискавка, ≥ в≥н знову звернувс¤ до ќлени.

Ќетерпеливо дожидала молода ж≥нка в≥д'њзду гостей, особливо ж ‘ельса. У оли б лише не осв≥дчивс¤Ф, Ч думала неустанно.  р≥м того, була нервова ≥ сього вечора дуже утомлена. —тарший син учител≥в видобував перед нею все своЇ знанн¤. ћа¤чив про р≥зн≥ системи вихованн¤. «а¤вив з притиском, що читав теж ѕесталоцц≥ У'Wie Gertrud ihre Kinder lehrtФ[43] ≥ що хоче ще лише J. J. Rousseau У≈m≥lеФ[44] перегл¤нути, його мати, худа костиста особа, стр≥л¤ла за ним лютими очима. ¬довиц¤ була гарна, Ч в≥н самий ще молодий. ќднак вдовиц¤ не внесла ще н≥коли другому чолов≥ков≥ щаст¤ в д≥м... —е знала вона ще в≥д своЇњ неб≥жки бабун≥...

Ѕуло вже п≥зн≥м вечором, ¤к гост≥ попрощались. ќлена шукала десь у трет≥м покоњ за ¤коюсь хусткою, щоб провести трохи надл≥сничих, коли се нараз ‘ельс по¤вивс¤ нечутними кроками теж у покою ≥ б≥л¤ нењ. ¬она переходила власне коло в≥кна й загл¤нула в нього.

Ч†яка знов нин≥ чудова н≥ч, Ч завважила стиха нап≥в до себе, нап≥в до нього.

Ч†√м?.. ўо?..

Ч†Ќастала знов чудова н≥ч, Ч повторила знов п≥вголосом.

Ч†„ому? “ому, що м≥с¤ць ≥ зор≥ так ¤сно св≥т¤ть?

Ч†ћоже, й тому.  расу ≥ взнесл≥сть у природ≥ можна л≥пше в≥дчути, ¤к описати. Ќе в≥дчуваЇте ж ви того, пане ‘ельс?

Ч†Ќе знаю. ¬ т≥й хвил≥ ¤ в≥дчуваю що ≥ншого.

√олос його звучав м'¤ко. ¬она погл¤нула на нього й перел¤калась, його лице було бл≥де геть аж до густого волосс¤, наче б ус¤ кров ≥з нього зникла. √олуб≥, звичайно безвиразн≥ оч≥ палали гар¤чим огнем, њњ холодом обн¤ло. «нала нараз, що сталос¤ те, до чого вона стрем≥ла ≥ перед чим тепер сама задрожала, Ч пристрасть. ’от≥ла поступитис¤ дальше, однак ¤кесь незрозум≥ле чувство, немов стру¤ електрична, перейшла в≥д нього на нењ, ≥ вона задержалась.

Ч†ќлено!

Ч†ўо ж?

Ч†я не знаю. я...

Ч†≤ ¤ не знаю... Ч вона усм≥хнулась насилу.

Ч†ќленочко!.. Ч повторив в≥н.

Ч†ЅажаЇте чого-небудь?..

Ч†“ак. —е бачте... ви...

¬≥н њњ бо¤вс¤, њњ ж вз¤ла колишн¤ дика нетерпелив≥сть й вона задрожала на ц≥л≥м т≥л≥.

Ч†≤д≥от! Ч виривалос¤ на њњ устах, однак вона змовчала.

Ч†¬и знаЇте, що ви так≥ гарн≥-гарн≥...

¬≥н станув нараз близько перед нею, ≥ вона зачула в≥д нього вино; але в т≥й же таки хвил≥, заки вона змогла се завважити, п≥рвав њњ палко до себе. ¬она скричала й в≥дтрутила його далеко назад, њњ обн¤ла сильна, несказанно глибока ф≥зична в≥драза.

Ч†“ихо! Ч кликнув в≥н у сильн≥м зворушенню. Ч я вас люблю, ќлено; не завдавайте мен≥ болю!..

Ѕрови його ст¤гнулис¤ гр≥зно; закусивши дол≥шню губу, гл¤д≥в на нењ за≥скреними очима.

Ч†„ому в≥дтрутили ви мене? я вас люблю, ќлено, будьте моЇю ж≥нкою! Ч сказав в≥н пристрасно.

¬она сто¤ла перед ним, оперта о ст≥ну, бл≥да, з широко створеними очима, з дрожачими н≥здр¤ми, у важк≥й боротьб≥. —ильно товклось в груд¤х њњ серце. Ќоги дрожали п≥д нею, ≥ вона не змогла уст одтворити.

Ч†ќлено, дорога, в≥дпов≥джте мен≥!

¬она мовчала.

Ч†„и ви втратили мову? ќ, скаж≥ть лише одне сл≥вце.

¬она ледве гл¤нула на нього, оп≥сл¤ закрила розпучливим рухом лице й застогнала. ¬≥н зсунув лаг≥дно з лиц¤ њњ руки та шукав њњ очей. ¬она в≥двернула голову в≥д нього.

Ч†¬и не любите мене? Ч прошептав, глибоко зворушений. Ч Ќе хочете бути моЇю ж≥нкою? Ќе хочете?

ћинула мала хвилина, в час≥ котроњ чути було лише њњ важкий в≥ддих.

Ч† оли так, то прост≥ть!

Ч†я хочу, ‘ельс! ќ, боже, ¤ хочу, хочу... Ч вирвалос¤ з њњ уст.

ј в≥н, почувши се, вже п≥рвав њњ в своњ об≥йми, покривав смертельно бл≥де њњ лице гар¤чими поц≥лу¤ми, шептав пристрасн≥ любовн≥ слова, см≥¤вс¤...

¬она мовчки зносила т≥ любощ≥, й лише голова њњ опадала чим раз, то глибше на його рам'¤...

†

¬же було п≥зно по п≥вноч≥. ћ≥с¤ць св≥тив ¤сно в к≥мнату обох сестер, а кр≥зь створене в≥кно дол≥тав ≥з саду сп≥в солов≥¤. ј ¤к в≥н сп≥вав, висп≥вував! ƒалеко-далеко лунав н≥жний щебет серед тихоњ ноч≥! «давалось, немов старий л≥с дубовий, ≥ тихе село, ≥ все, сповите в син¤во-ср≥бне св≥тло м≥с¤ц¤, причањло дух та прислухувалось п≥сн≥... Ћише старий годинник ≥шов соб≥ своњм спок≥йним ходом, одностайно; а його одностайне тиканн¤ переривав х≥ба часом г≥ркий нервовий плач...

†

Ќе плач, ≤ринко!

я не плачу...

ѕлачеш...

†

Ч†ѕлачеш! ќ, змилуйс¤, перестань, а то ¤ здур≥ю?

Ч†ћен≥ серце пукаЇ[45], ¤ не можу... ≤ знов тихо, ≥ знов плач, лише тихший, розриваючий серце.

Ч†≤ринко!

Ч†«авернись, ќлено!..

Ч†ѕощо? —е не мало б ц≥л≥...

Ч†ќ, боже, боже, боже!

Ч†≤ що ж на т≥м, ≤ринко? Ч прошепот≥ла скоро ќлена. Ч ≤ ¤, ≥ ти, вс≥ д≥станемо пристановище...

¬она зареготалась п≥вголосом, неначе божев≥льна, ≥ ус≥ла пр¤мо в л≥жку. √ор≥ла, немов у гар¤чц≥, а за висками товклись у нењ живчики, немов молотки.

Ч†„и лише ¤ збрехала? „и лише ¤ одна? ’то питаЇ про правду, або про любов? ¬решт≥ ¤ була м≥ж вами найсильн≥ша, то хрест нести припало мен≥.

Ч†¬ т≥м нема дл¤ мене н≥чого пот≥шаючого...

Ч†ўо ж хочеш? я сповнила своЇ Узавданн¤Ф. „и ж н≥?

Ч†ƒ≥йсно!

Ч†„и ж маю ¤ тепер плакати?

≤рина не в≥дпов≥дала.

Ч†—е було б тепер злишнЇ. Ќе муч мене б≥льше, ≤ринко! Ч додала глухим голосом, коли молода ж≥нка все ще не втихала. Ч Ќе буди в мен≥ колишньоњ людини! ћогло б ще все розпастись, а се ж була б велика дурниц¤!..

†

Ч†”спок≥йс¤, дурна!! “и не знаЇш людськоњ натури? Ќе знаЇш, що то УлюдинаФ? ’а-ха-ха!

†

*†* *

“ихо стало м≥ж сестрами. ≤ринка ≥ не ворушилась б≥льше. ќлена лежала, немов у полум'њ, й думала неустанно про нього. Ќеустанно, але Ч н≥чого ¤сного, н≥чого, що б купи держалос¤. Ѕарвн≥ думки, чудн≥ образи хвилювали та гнали, неначе скажен≥, одна за одною. јж по довг≥м час≥ вона задр≥мала, њй здавалось, неначе б величезн≥, шумл¤ч≥, морськ≥ хвил≥ чим раз, то ближче ≥ ближче п≥дходили до нењ ≥ збивались над њњ головою. Ѕурн≥ли, шум≥ли гр≥зно, а пром≥ж њх шумом дол≥тав голосний, могучий, лаючий голос, що аж земл¤ задрижала ≥ чудн≥ дрож≥ проб≥гли по њњ т≥л≥... ѓњ оч≥ полинули понад хвил≥, осв≥чен≥ червонозолотим блиском. ¬се ближче доходив до нењ голос, аж до глибини душ≥ њњ. —ерце у нењ билось, мало не пукло. ’от≥ла крикнути, об≥зватись, однак море... воно стало нараз спок≥йне ≥ гладке, а по його золотав≥й площин≥ ступав мужчина, високий, в≥дважний, з с¤ючим чолом: пр¤мо п≥д≥йшов до нењ ≥... усм≥хнувс¤...

≤ не дивувались вони, що так довго не бачились. Ћюбувались собою ≥ сперечались, а м≥ж тим шум≥ло море прастару зв≥сну п≥сню, п≥сню про любов. ј сонце гор≥ло на заход≥ червоним с¤Ївом...

†

*†* *

ўось у м≥с¤ць оп≥сл¤, тихого ¤сного вечора ≥шов далекою просторою толокою молодий пастух за малою чередою ≥ висп≥вував ¤кусь тужливу, сумну думку. ƒалеко лунав його молодий голос ≥ тремт≥в у воздус≥. «близившис¤ до помешканн¤ Ћ¤уфлер≥в, сп≥вак замовк. Ќа дороз≥ перед з≥льником, що розложивс¤ ¤краз перед фронтовою ст≥ною помешканн¤, на подв≥р'њ сто¤ла з≥брана велика юрба с≥льських людей. —тара  атр¤ ходить м≥ж ними з поважним лицем та фл¤шкою гор≥вки ≥ частуЇ газд≥в та іаздинь.  ождим разом, коли подаЇ кому наповнену чарку, додаЇ з повагою: У«а здоров'¤ молодих!Ф

«ањзна брама сто¤ла широко створена, ≥ в≥з за возом зањздив на подв≥р'¤. —е вес≥льн≥ гост≥. Ќа вес≥лл¤ ќлени запрошено ус≥х знакомих з околиц≥. ‘ельс наставав на те, щоби вес≥лл¤ в≥дбулось гучно, а вона не противилась тому ан≥ одним словечком. ≤ от по¤вились ус≥ запрошен≥. √ратулюють удруге с¤ючим з ут≥хи родичам. «аймають урочисто вказан≥ м≥сц¤ у св¤точно прибраних к≥мнатах. « головою, гордо п≥днесеною, проходжуЇтьс¤ нин≥ радникова пом≥ж своњми г≥стьми. „удно: њњ обгорнуло щось, неначе б дух колишн≥х добрих час≥в... ƒавн¤ зарозум≥л≥сть, що мовби давно завмерла, в≥джила тепер наново в т≥й прибит≥й ж≥нц≥. ¬она подала ласкаво надл≥сничим руку, а вчител≥в прив≥тала лише гордим поклоном. «давалось, немовби вона ≥ не проживала з ними н≥коли у ближчих товариських в≥дносинах. ¬они н≥би вперше, ≥ то з ласки, знайшлис¤ в њњ дом≥... ѕравда, се в≥ддавалас¤ њњ донька... ѓњ доньку вибрав найгарн≥ший мужчина з ц≥лоњ околиц≥ за ж≥нку... ј он там, п≥д дзеркалом, на убраному кв≥тами стол≥ лежали дарунки, котр≥ под≥ставала молода в≥д р≥зних давн≥х ≥ нових знакомих. ќднак не њх вид наповн¤в серце пан≥ радниковоњ горд≥стю, материнським задоволенн¤м... Ќ≥, њњ погл¤д спинивс¤ лише на одному м≥сц≥ стола, а то на середин≥... “ам пишалась прекрасна китиц¤ рож, а б≥л¤ нењ лежала велика касетка[46] з ср≥блом на дванадц¤ть ос≥б. —е д≥стала ќлена в≥д ‘ельсового барона. ¬≥н п≥знав њњ вже, ≥ вона, ¤к дов≥далась пан≥ радникова, мала йому дуже сподобатись. Ќа вес≥лл¤ не прибув в≥н, звин¤ючись дуже прив≥тно, однак об≥ц¤в не забувати про молодих, коли вже будуть на нов≥м іазд≥вств≥.

Ѕула тут ≥ стара ћаргарета. ¬она прибула що лиш нин≥ ранком. ѕостар≥лась дуже ≥ стала ще хмарн≥шою. ¬ старомодн≥й сукн≥, з окул¤рами на нос≥, ходила мовчки з одноњ комнати до другоњ, або, опершись на руку радниковоњ, слухала мовчки њњ балаканн¤ про ‘ельса. який в≥н щасливий, ¤к безгранично любить ќлену, з ¤кою особлившою любов'ю й поважанн¤м поводитьс¤ в≥н з њњ родичами, ¤к, дов≥давшись, що вони мус¤ть покинути дотепер≥шнЇ мешканн¤, в≥ддав њм свою маленьку хатчину в м≥стечку  . до повного ужитку.

Ч†«а безц≥нь, дорога ћаргарето. за н≥чо! Ч запевн¤ла радникова. Ч У¬ам з √енею не сл≥д побиватись на сел≥, Ч говорив в≥н. Ч ” м≥ст≥ житт¤ легше, можна соб≥ скорше порадитиФ. ≤ринка њде, розум≥Їтьс¤, з ќленою; т≥ об≥ вже нерозлучн≥. ¬≥н з доброњ родини, Ч говорила дал≥ з притиском ≥ пом≥тним голосом, наколи ћаргарета на все в≥дпов≥дала мовчанн¤м. Ч його батько був поштарем у —. Ќа жаль, утратив родич≥в ще дитиною, а з сво¤к≥в оставс¤ йому лише один старий вуйко, л≥сничий, котрий його ≥ виховав; тому й в≥н посв¤тивс¤ сьому заводов≥[47]. јле що се маЇ до реч≥, ћаргарето? ¬≥н добрий, щирий хлопець, чесний, ретельний чолов≥к, ≥ ќлена буде з ним щаслива!

Ч†ƒай боже! ƒай боже! Ч прошептала стара дама. Ч я бажаю њй усього найлуччого. Ѕо ж вона ≥ заслужила на л≥пшу долю. Ќе можу ¤, однак, њй дарувати, що в≥дмовила тод≥   Ч у, так сказала би-м УлегкодумноФ! ¬≥н соб≥ тепер судд¤, всюди його поважають; маЇ красн≥ доходи, жиЇ безжурно, ≥ то ще ¤к жиЇ!!

Ч†¬≥н оженивс¤, здаЇтьс¤ мен≥, з донькою ¤когось багатого броварника?

Ч†ћабуть, так. јх, ¤кби була ќлена зайн¤ла се м≥сце!

Ч†Ќема н≥чого злого, щоби на добре не вийшло, люба ћаргарето, Ч в≥дпов≥дала радникова згори. Ч ¬се залежить в≥д призначенн¤. ’то знаЇ, чи  ... був би нам такий прихильний. ўоправда, матер≥ально була би соб≥ л≥пше сто¤ла, ¤к тут, однак вона поступала соб≥ лише за власною волею. ћи њњ н≥коли до н≥чого не силували. ўо опроче далеко не так склалось, ¤к було могло скластись, винуватий лише той безталанний Ћ≥Ївич. ¬ перш≥й хвилин≥, ¤к в≥н лиш вступив в нашу хату, в≥щувало вже моЇ серце нещаст¤. « тоњ хвил≥ ≥ прикувалос¤ воно до нас. ќднак вона про все те буде щасливою: ≥ поважана буде також, ¤к ж≥нка ‘ельса.

ѕри тих словах промайнув знов њњ погл¤д по пишн≥м букет≥ та по ср≥бн≥м дарунку, ≥ вона була дуже задоволена...

ћаргарета не в≥дпов≥дала н≥чого. ¬она, мабуть, неустанно думала про ќлену, котроњ нин≥ ледве що не зл¤калась...

„удно! ѕрив≥тавшись, об≥ бентежились, а оп≥сл¤ ќлена сказала з вимушеним усм≥хом:

Ч†Ѕачите, ћаргарето, ¤ таки в≥ддаюсь!

ј ћаргарета стиснула лише мовчки њњ руку.

«ац≥кавлен≥ сид¤ть гост≥, переш≥птуютьс¤ з собою врочисто та оч≥кують молодоњ та молодого. ћолодий маЇ небавом по¤витись, Ч а вона?

≤рина, котра нин≥ так успос≥блена, одначе була б на похоронах, котра з самого зворушенн¤ майже дзвонить зубами, котра всюди з'¤вл¤Їтьс¤, а не задержуЇтьс¤ н≥де... говорить, що молода по¤витьс¤ зараз, що вийшла лише на пару хвилин нагору до л≥тньоњ к≥мнатки...

Ч†¬она прощаЇтьс¤ з своЇю д≥вочою к≥мнатою, Ч шепнула одна груба економка до учительки.

ј та, кивнувши головою, усм≥хнулась двозначне.

ќлена справд≥ заховалась на хвилю в одинок≥м тих≥м кутку, ¤кий њй ще лишивс¤.

¬ б≥л≥й довг≥й сукн≥, в довг≥м аж до земл≥ спливаюч≥м серпанку, сто¤ла тут, зан¤та дивною роботою. ¬иймала з малоњ касети один лист за другим ≥, не перегл¤нувши њх нав≥ть, роздирала њх скорими нервово-дрожачими пальц¤ми. “епер уз¤ла до рук остатн≥й. —ей легший, ¤к ≥нш≥, ≥ здаЇтьс¤, короткого зм≥сту. ¬она завагалась. Ћисток задрожав в њњ руках. «уби зат¤ла, а лице њњ побл≥дло.

УЋише раз, в остатн≥й раз!Ф Ч подумала й розгорнула письмо.

“ут сто¤ли великими буквами ол≥вцем написан≥ слова:

Уўо тв≥й медв≥дь коли-небудь ≥ заслабнути, а нав≥ть ≥ в л≥жку лежати може, ти б, певно, й не думала, серденько! “епер ¤краз пора, в котр≥й посилаю тоб≥ своњ записки, ќленко; а що мене ¬асиль, з котрим тепер разом мешкаю, насилу запакував до л≥жка, а сам десь полет≥в по ¤когось л≥кар¤, а самота така страшна, то й хочу по змоз≥ до тебе говорити. ’от≥в би ¤, мо¤ рибчино, щоб ти була тут, тримала руку на чол≥ Ч твою легеньку малу руку... тод≥ й не бол≥ла би вона так сильно. я соб≥ у¤вл¤ю, що ти тут б≥л¤ мене, сидиш на л≥жку... бачиш, ќленко? Ћюбов таки найкраща з усього, що житт¤ лише маЇ!.. “епер, наприклад, коли мене голова так шалено болить, ти б певно усього спробувала, щоб лише м≥й б≥ль усмирити. я переконаний; ти б се ≥накше робила, ¤к ми, л≥кар≥, а воно би, певно, скорше перейшло. јх, ск≥льки мав би ¤ тоб≥ говорити! ћаЇш ще три м≥с¤ц≥ перед собою Ч а потому великдень. я все в≥дкладаю на великдень... душа така повна, њй мене знаЇш... так, але лежачи, писати утомивс¤Ф...

—е були посл≥дн≥ слова —тефана, писан≥ до нењ. ¬асиль њх п≥слав до нењ.

¬она порушила тепер устами, неначеб щось вимовл¤ла, оп≥сл¤ викривила њх в ¤кусь г≥рку усм≥шку. ѕристрасно притисла вона письмо до уст ≥ подерла його на др≥бн≥ кусники. ѓњ давило в груд¤х. ¬она приступила до створеного в≥кна ≥, спершись, закрила лице руками...

ƒо нењ вгору доходив упоюючий запах лел≥й, а там ¤краз перед нею т¤гнетьс¤ л≥с старий та шумить одностайно чудн≥ тих≥ слова...

¬она њх не слухаЇ. —тоњть нерухомо. “рохи згодом почула, ¤к один в≥зок зањхав, немов гонений, на подв≥р'¤. ¬она знаЇ надто добре, хто ним прињхав. „уЇ його короткий, голосний см≥х... „ого вона ослабаЇ? „ого дрожать ноги п≥д нею? „им раз ближче чуЇ вона скор≥ кроки; чуЇ, ¤к в≥н перескакуЇ два-три ступн≥ старих сход≥в, сп≥шить до њњ покою.

ѓњ оч≥ спинились тривожно на двер¤х... в≥н зараз ув≥йде. ≤сусе ’ристе!! ѓй бренить щось у вушах, а в горл≥ давл¤ть њњ корч≥. ¬с≥ нерви напружен≥. якесь незнане доти, упр¤ме, дике чувство обгорнуло њњ Ч одне лише чувство. ¬она ненавидить. Ќенавидить з ц≥лоњ глибини своЇњ душ≥! ¬бивала б, проклинала б, затоптувала б, ¤к ту гадюку... „и Ч його? Ч јдже вона винувата!! —ама, сам≥ська вона... ≤ чим вона оправдаЇтьс¤? ўо вона людина?..

¬она залл¤лась несамовито см≥хом.

...ѕрикл¤кнувши до земл≥, вона ридала нервово-судорожним плачем; а коли ув≥йшов в≥н, п≥дн¤ла руки, немов би просила р¤тунку.

¬≥н п≥дв≥в њњ ≥ притис до грудей.

Ч†’а-ха-ха! “и плачеш, ќлено? Ќу, звичайно, ¤к ус≥ д≥вчата перед шлюбом!!.

†

†

1891. —ело ƒимка, на Ѕуковин≥.

[1] ÷арство брехн≥ пануЇ, ¤к ще н≥коли дотепер. ј правда в≥дважуЇтьс¤ виповзати з≥ свого кутка не ≥накше, ¤к закутана в привабливо-¤скрав≥ ганч≥рки... (н≥м.).

[2] ц. к. Ч ц≥сарсько-корол≥вський.

[3] «ав≥д Ч профес≥¤.

[4] ћ≥ж ≥ншим (франц.)

[5] ¬ з ¤ т й Уп≥кФ Ч завз¤тис¤, прис≥катис¤.

[6] ¬ар≥¤цтва Ч божев≥лл¤.

[7] Ћ≥тан≥¤ -молитва у католик≥в, тут нотац≥¤.

[8] ќф≥ц≥ни - б≥чна або задн¤ частина будинку.

[9] Ѕлискуча парт≥¤ (франц.).

[10] ƒосконало (франц.).

[11] ”р¤дник Ч чиновник.

[12] Ћ¤р≥-фар≥ Ч пуста балаканина.

[13] ƒоктор прав (лат.)

[14]  онсеквенцњњ Ч насл≥дки.

[15] ѕод≥лений б≥ль це половина болю (н≥м.).

[16] ¬еликий виграш (н≥м.).

[17] –одич≥ Ч тут батьки.

[18] ƒ≥дичн≥сть блуд≥в Ч спадков≥сть помилок.

[19] УЌ≥хто ≥з смертних не був ц≥лком щасливийФ (н≥м. Ч ‘р. Ў≥ллер).

[20] ѕобаче нн¤ (франц.).

[21] «а вс¤ку ц≥ну (франц.)

[22] ” мен≥ живе любов до свободи, в мен≥ тверда постанова не дати себе поневолити, ким би це не було; н≥коли на хилити своЇњ голови, де цього не може мо¤ душа; жити своњм житт¤м так, ¤к ¤ сам це розум≥ю, ≥ти шл¤хом, що ¤ сам нам≥тив, куди б в≥н не в≥в, ≥ не дати звести себе з цього шл¤ху н≥кому н≥ п≥длещуванн¤м, н≥ погрозами.

(У«авжди впередФ, ‘р. Ўп≥льгаген).

[23] ¬егетуванн¤ Ч ≥снуванн¤.

[24] ћинулим часом (≥тал.)

[25] ‘альча Ч щось б≥л¤ дес¤тини.

[26] Ќехарний Ч неохайний, брудний.

[27] √арувати Ч т¤жко, без спочинку працювати.

[28] ѕрогулька Ч тут веселе проводженн¤ часу.

[29] Ѕутно Ч буйно, завз¤то.

[30]  ордикова Ч тонка, под≥бна до шовковоњ.

[31] Ќапрасно Ч швидко.

[32] –аз Ч нарешт≥.

[33] ¬ город≥ Ч в саду (д≥алектне).

[34] ¬иказ Ч вираз.

[35] «ар¤дити Ч влаштувати.

[36] ѕекарн¤ Ч кухн¤.

[37] ƒв≥рник Ч староста.

[38] ‘ е ш т е р к а Ч л≥сничиха (в≥д н≥м. Forster Ч л≥сничий).

[39] ѕрофесорка Ч учителька.

[40] ”в≥к Ч в≥чно.

[41] з. р. Ч ринський.

[42] «изом Ч скоса.

[43] Уяк √ертруда вчить своњх д≥тейФ (н≥м.).

[44] ∆. ∆. –уссо У≈м≥льФ (франц.).

[45] ѕ у к а т и Ч розриватис¤.

[46]  асетка Ч скринька.

[47] «ав≥д Ч фах.

Реклама на сайте