«Міст на річці Куай»

© Владислав Борсук, Анатоль Перепадя, 1992, переклад українською мовою.

© «Всесвіт», 1992. № 8, с. 3–70

Ні, не сміху це варте, а печалі; він — яскравий взірець тих, хто став жертвою Великого Жарту. Та оскільки світом править безрозсудність, це нітрохи не уймає йому честі. До того ж він із тих, кого називають добрими людьми.

Що, як душу європейця і душу азіата розділяє не така вже бездонна прірва, як дехто гадає? Що, як цей умовний, необгрунтований загальник, необачно піднесений колись у формі дотепу, ніколи не відповідав ніякій правді? Що, як необхідність «зберегти обличчя» на війні була така сама обов’язкова й така сама важлива як для британців, так і для японців? Що, як вона з однаковою невблаганністю, з однаковою неминучістю підсвідомо керувала вчинками й тих, і тих, а заодно й представниками інших народів? Що, як дії кожної з воюючих сторін, такі нібито протилежні, насправді були проявами однієї й тієї самої сутності? Що, як склад розуму японського полковника Сайто близький складові розуму його бранця, полковника Ніколсона?

Такі думки снувалися в голові майора медичної служби Кліптона, такого ж полоненого, як півтисячі бідолах, загнаних японцями в табір на березі річки Куай, як шістдесят тисяч англійців, австралійців, голландців, американців, цілими загонами перевезених у найглухіший закутень бірмансько-таїландських джунглів прокладати залізницю, що мала сполучити Бенгальську затоку з Бангкоком та Сінгапуром. Іноді Кліптон відповідав на свої запитання ствердно, цілком розуміючи, що такий погляд деякою мірою парадоксальний і вимагає відходу від очевидних фактів. Прийняти його означало відмовити в усякому глузді всім тим стусанам, ударам прикладів та іншим ще жорстокішим вихваткам, якими виявляла себе японська душа, так само, як і повсякчасній демонстрації непохитної гідності, головної зброї полковника Ніколсона в його боротьбі за визнання британської вищості. Одначе до такої думки Кліптон схилявся лише тоді, коли поведінка начальника так виводила його з себе, що його мозок знаходив заспокоєння тільки в абстрагованих і пристрасних пошуках початкової причини такого стану речей.