— Усе, вирішено! — радісно повідомив Сергій дружині Ользі та дочці Ксюші. — Завтра зранку занурюємося в казку: їдемо до Умані, в «Софіївку».
— Ура! — закричали його дами і негайно почали збиратися.
Як завжди, розмова зайшла про «вічне» — вічну нестачу нарядів у гардеробі. Довелося Сергію пояснювати, що одяг у поїздці повинен бути напівспортивним, оскільки доведеться багато ходити пішки.
Вранці швидко поснідали, залили в термос запашної кави, зарядили фотоапарат, завантажилися у свій старенький автомобіль, і подорож почалася.
Ранок видався теплий, сонячний, і це ще дужче покращило і без того гарний настрій мандрівників. Швидко проскочили напівпорожні київські вулиці, на виїзді з міста помахали олімпійському ведмедику, і ось уже широка смуга траси Київ — Одеса почала відраховувати свої кілометри.
Траса вельми колоритна: сади змінюються зеленими полями, рівнинна дорога — тривалими спусками та підйомами, на луках хлопчаки-пастухи з поважним виглядом доглядають за табунами корів. У селах лелечихи вже сіли в свої гнізда на стовпах, а горді самці охороняють сім’ї, час від часу покидаючи житло в пошуку їжі для своїх благовірних, але одразу ж повертаються, ревниво оглядаючи околиці. Таблички біля дворів: «Мед», «Раки»; склянки з молоком. Добре ж як!
На думку спадають рядки з поеми Трембецького «Софіївка»:
Miła oku, a licznym rozżywiona płodem,Witaj, kraino, mlekiem płynąca і miodem!W twych łąkach wiatronogów rżąсе mnóstwo hasa;Rozroślejsze czabany twe błonie wypasa.Дуже милу для ока, оживлену лісом, садами,Я країну вітаю, багату плодами й медами!Цю, де коні в лугах вітроногі безпечно гуляють;Де розложисту зелень овечі отари спасають.(Пер. В. Собченка)
На в’їзді в Глеваху зустрічні машини «закліпали» — значить, за поворотом стоїть даїшна «фара». Караван машин сповільнив швидкість.
За Білою Церквою зробили невелику зупинку на перекур і ковток кави.
Далі — вже без зупинок.
Поволі всі подумки занурюються в майбутню екскурсію. Починаються розпитування.
— Тату, а яка Умань?
— Ксюхо, я не можу однозначно відповісти на твоє питання.
Комментарии к книге «Двічі графиня та двічі генерал», Сергей Шарик
Всего 0 комментариев